Ой, слухай, як ця історія звучатиме по-нашому…
Назар зазирнув у кімнату матері, побачив, що та спить, і тихенько прикрив двері.
— Назаре, — раптом покликала мати слабким голосом.
— Так, мам, — знову заглянув він. — Я думав, ти спиш. Тобі щось потрібно? Я хотів трохи пройтись із хлопцями.
— Іди, я ще посплю, — відповіла Оксана й заплющила очі. Навіть підняти важкі повіки їй було неможливо.
Назар із полегшенням зітхнув і побіг одягатися. Поки мати хворіла, він звик рухатися тихо. Навіть по сходах спускався непомітно. Біля під’їзду його чекав однокласник Андрій Шевченко.
— Чого так довго? — замість привітання буркнув той.
— Мамі борщик варив. Куди підемо? — Назар посміхнувся, намагаючись загладити провину.
— Вона все ще хвора?
— Так, щойно заснула. Не надовго, добре? Раптом їй щось знадобиться, — попросив Назар.
— Нічого, поспить — полегшає, — байдуже відповів Андрій.
Назар прикусив губу. Він нікому не говорив, чим мати хворіє. Не хотів, щоб його жаліли чи роздували паніку в школі.
— О, дощ починається. Пішли до Валерки, у нього батьки на дачу поїхали, — понизивши голос, сказав Андрій і обійняв хлопця, намагаючись поцілувати.
Але Назар різко відіпхнув його.
— Ти що? Побачать ж.
— Хто? Мама ж спить. Ну йдемо? — спитав Андрій.
Назар вагався. Минулого разу, коли вони заходили до Валерки, Андрій занадто нав’язувався. Він йому подобався, але той дуже поспішав.
— Назар, на півгодини. Обецаю, не чіпатиму тебе, — благав Андрій.
Дощ таки посилився.
— Гаразд, тільки ненадовго, — згодився Назар.
— Звісно, — Андрій намагався не показати радості.
Валерій відчинив двері й усміхнувся, побачивши друга з Назаром.
— Заходь.
Але Назар не рушив з місця. Йому не хотілося залишатися наодинці з двома парубками.
— Вчора класний фільм скачав, — сказав Валерій.
Андрій скинув кросівки й пішов за ним у кімнату. Назар подумав, що зараз саме час піти. Але й додому не хотілося.
Він зачинив двері, пройшов у кімнату й сів поруч із Андрієм. Той одразу поклав руку на спинку дивана за його спиною. Валерій приніс кожному пляшку пива. Назар відмовився, і Андрій узяв його пляшку собі.
Фільм справді захопив Назара з перших кадрів. Він зовсім забувся, аж поки не відчув гарячу Андрієву долоню під футболкою. Назар здригнувся, але той міцно тримав його за плече, а другою рукою боляче стиснув груди.
— Боляче! — скрикнув Назар.
Андрій послабив хватку, і Назар підскочив з дивана. Валерія в кімнаті вже не було.
— Назаре, вибач, — пробурмотів Андрій.
— Ти ж обіцяв! — розгнівано вибухнув Назар.
— Та годі тобі. Чого ти в’єшся, ніби вперше? Я ж тебе люблю. — Він теж підвівся.
Це був перший раз, коли Андрій сказав «люблю», і Назар не зміг його відштовхнути. Але коли той поцілував його, з рота неприємно пахло пивом. Його руки раптом стали грубими, настирливими.
— Не треба… мені час, — видихнув Назар і уперся руками йому в груди.
Андрій раптом схопив Назара й повалив на диван, навалившись усім тілом. Назар з усіх сил намагався зсунути його, зігнув коліно й уперся ним Андрієві між ніг.
Той вилаявся й зліз із нього. Назар миттєво підскочив, кинувся до передпокою, схопив кросівки й завіА потім Назар вибіг у дощ і зрозумів, що саме цей момент змінить його назавжди.
