Коханка мого чоловіка
Мирослава сиділа в машині й втупилася в екран навігатора. Здається, все правильно адреса збігається. Залишилося лише зібрати всю свою волю в кулак і зробити те, що вона задумала. Мирослава глибоко зітхнула, рішуче виштовхнула себе з автівки, пройшлася з півсотні метрів і зупинилася біля дверей невеличкої кавярні. На вивісці красувалося: «Кавовий рай». «Ну звісно, рай Хіба мені це рай?», плюхнула думка у свідомість Мирослави. Їй залишалось лише зайти всередину, але сміливість як рукою зняло. Може й ну його, цю місію? Сісти в рено і втекти світ за очі Але ні, українки так просто не здаються.
Відчинила двері, зайшла. Зараз вона побачить ЇЇ коханку свого Олексія, руйнівницю родинного добробуту і середньостатистичного затишку. Що, по суті, вона знає про «цю особу»? А майже нічого. Оця бджола-залицяльниця, яку Олексій у телефоні підписав як «Котик», працює тут офіціанткою. Мирослава прилаштувалася за столиком біля вікна і почала чекати, коли вже підійде та сама. О, підходить! Саме вона дівчина з тієї самої фотографії, яку Мирослава побачила у чоловіка на телефоні. Кілька секунд розтяглися, мов вічність в голові промайнуло так багато думок, наче енциклопедія життєвих порад під мозолястою подушкою.
Доброго дня! проспівала офіціантка. Мирослава перевела погляд на бейджик: «Катруся». О, як оригінально! Олексій, коли фантазія гуляла, назвав «Котиком» дівчину на імя Катруся.
Катруся, нічого не підозрюючи, любязно посміхалася:
Може, меню? Коли будете готові, покличте, будь ласка.
Мирослава так усміхнулася, наче влаштовувалась на посаду у Верховну Раду, променисто, але з підступом. Тим часом сканувала Катрусю поглядом, мов під лупою. Як вона тут опинилася, обличчям до обличчя з коханкою чоловіка? О, це ціла сага.
З Олексієм вони разом вже десять років. Раніше Мирослава думала, що щаслива. В них є донька Зоряна, їй вісім. Олексій носиться з дитиною справжній тато-дочка, купує усе, що тільки можна (і не можна), а на Мирославини зауваження про двадцяту ляльку лише розводить руками. Зоряна папу любить мало не більше, ніж маму та Мирослава і не ображається. Як-не-як, вона психотерапевт, і їй не з чуток відомо: для дівчинки важлива батькова любов, бо це основа майбутніх стосунків. З чоловіком завжди обговорюють проблеми мирно, без істерику. Стандартна українська сімя: квартира в іпотеці, шкода кузова на машині, дача під Києвом, як годиться.
А тут на тобі! Коханка.
Дізналася Мирослава про все цілком випадково. Олексій мився у ванній, а тут задзвонив телефон. Кричить:
Ма, то, напевно, тато! Візьми слухавку, не можу зараз.
Мирослава ніколи не відповідала на його дзвінки, але якщо просить чому б ні? Підбігає, дивиться дзвонить «Котик», фото з молодою дівчиною і Олексієм десь під ялинкою. Серце гадюкою: то що то значить? В голові зашуміло. Взяти слухавку і поговорити із коханкою? Але поки думала дзвінок втих.
Задкувала подалі від злощасного телефону, а тут приходить повідомлення: «Льошику, на наступному тижні чергую 2/2 із понеділка. Заїдеш у «Кавовий рай» після зміни? Пригощу фірмовою кавою. Люблю, сумую» І ще десяток сердечок. Мирослава відсмикнула руку від смартфона, як від гадюки. Ну, які тут ще сумніви? Фото з чоловіком, дзвінки, ніжності Невже все так тупо й банально у її Олексія є інша? Серце обдало холодною водою.
Поки Олексій парувався у ванній, вона вже вигадала історію про головний біль і похід в аптеку звісно, не в аптеку ж пішла! Сіла на лавку в скверику біля будинку, крутить прожите життя в голові, шукає дірку в шлюборемонті, а не знаходить. Але ні, робити вигляд, що нічого не сталося, вона не збирається. Мирослава з категорії тих жінок, у яких усе або чорне, або біле.
Скандалити це теж не її. Що робити? Піти і прямо в лоб запитати про «Котика» виглядатиме, немов шпигунка. Та ще й доведеться зізнаватись, що дивилася в телефон. Ой, щось треба думати.
Ось і виплив факт: через тиждень річниця весілля. Десять років, ювілей! Зібрались піти в улюблений ресторанчик, Зоряна намалювала навіть плакат. Тепер як відзначати? Розплакалась прямо на лавці. Тільки подумала йому валізу зібрати, хай дує до свого котика! Але потім згадала доньку. Як вона це витримає? І що з тією іпотекою? Що казати батькам? А головне а любов куди дівати? Від цього голова закрутилась по-справжньому.
Раптом осінило: є адреса, є графік, і навіть обличчя «Котика» вона побачила на фото Так їхати в ту кавярню чи ні? Поговорити з цією Катрусею?
Всю наступну добу Мирослава ходила, як тінь, не їла, не спала, виглядала як після нічної черги у відділенні швидкої. Дочка обіймала: «Мамо, ти жива?», Олексій косив підозрілий погляд: або збанкрутіла, або закохалась. Миро всім казала: «У мене купа роботи, складний клієнт тримає у тонусі». Вигадала навіть слово супервізія.
Зрештою, коли вже життя у Львові не миле, вирішила: треба! Піду-но я в цей «Кавовий рай», побачу коханку чоловіка своїми власними очима.
***
Мені, будь ласка, лате. І щось до кави, що порадите? мовила вона Каті.
У нас тут гарний медовик, злагідніла офіціантка.
Давайте вже той медовик.
Ох, цей медовик як недільний дощ: і не захоплює, і не розчаровує. Народ у кавярні можна пересчитати на пальцях однієї руки класика для одинадцятої ранку.
Мирослава навмисне обрала такий час, щоб мати змогу перекинутися з Катрусею парою слів. За десять хвилин підходить та з делікатним співчуттям у голосі:
Ви мало що скуштували. Може, принести щось інше?
Ні-ні, справа не в медовику. Просто думки не дають спокою, видихнула Мирослава.
Вибачте, не буду вас турбувати.
Катрусю, ви не заважаєте. Знаєте, от думаю: може доїсти медовик, чи подати на розлучення? Що б ви порадили?
Катя сахнулася, мов побачила в клієнтки пакет відповідальної хімії:
Мені ще такого не доводилося вибирати
А уявіть, що ваш чоловік зрадив би. Як би ви вчинили?
Катя лише кліпала очима і вже була готова втекти під бар, але Мирослава перейшла на інше.
Ви давно тут працюєте?
Майже рік, наче зізнавалась Катя, сховавши очі.
Студентка?
Так.
А ким навчаєтесь?
В університеті культури, творча спеціальність
Мирослава підпустила трохи іронії:
Ну так ви ж творча, уяву маєте, може й у ролі коханки б засяяли?
Катя мало не посивіла, зрозумівши, що краще б перервати цю філософію. Мирослава теж зрозуміла нема що тут ловити. Що вона отримає? Обіллє медовиком? Легше від цього не стане. Тож коротко сказала:
Принесіть, будь ласка, рахунок.
Коли Катя повернулася, Мирослава вже випарувалася, залишивши гроші з щедрими чайовими. Катя, визираючи у віконце, тяжко зітхнула.
***
У кавярні ж Мирослава вирішила: святкувати ювілей, як і планувала! Зоряна так чекала цього свята, навіть прапор намалювала! Пережити день, а там вже поговорить з Олексієм начистоту.
От вони у їхньому улюбленому кафе, сміються, жують вареники відзначають ювілей. Яке то весілля? Оловяне, деревяне? «Та скляне воно, коли воно от-от трісне, а я тут імітую сімейне щастя», зла іронія стискала душу Мирославі.
Свято добігало кінця. Олексій підморгнув доньці: «Яке свято без тортика?». Зоряна захоплено: «Я перша на найбільший шматок!». Тут підносять торт І кого б ви думали? Катруся власною персоною! Котик, «коханка», хто як хочеш називай, але сумнівів жодних.
Катя ставить торт і зависає неподалік. Олексій їй мяко усміхається й каже до Мирослави:
З ювілеєм, моя люба! Це твій торт.
Підходить аніматор, відволікає Зоряну. А Олексій продовжує:
Бачу, ви з Катею вже знайомі
Катя кивнула з невизначеною усмішкою.
Нашу сімю ніяка буря не зламає! Дякую, що ти поруч! він потягнувся обійняти Мирославу, та вона відвернулась.
Ти можеш мені пояснити, що відбувається? ледве видушила вона.
Олексій видихнув:
Це був жарт! Вибач, дурний, я знаю, але Попросив у спеціальному агентстві розіграшів сценарій. От і Катя актриса. Все підлаштовано. А ти! Ти така розумна і витримана, я в захваті!
То у тебе не було коханки? перепитала Мирослава.
Та яке там! аж просвітлів Олексій.
А Катя не катя, а актриса?
Я ще студентка, скромно підморгнула Катя. Тут підробляю, і в агентстві час від часу помагаю. Ви, пані Мирославо, така стримана! Інші на мене каву лили чи матюкалися. Ви навіть чайові залишили!
У мене просто немає слів, Мирослава була в шоці. Олексію, це по-твоєму смішно? Тобі нормально таке в ювілей? За що ти так?
Катя вже хотіла злитися, та Мирослава жестом зупинила. Олексій уперше побачив справжню істеричну Мирославу.
Ти розумієш, як я жила ті дні?! Яка глупота це «додати перчинки» перед річницею!
Мирослава, пробач Ти завжди така витримана, поважна. Хотів освіжити шлюб. Перчинки більше не треба?
В цю мить вона схопила торт і красиво розмазала його по Олексієвому обличчю:
Ось тобі і перчинка, і начинка, і весь наш medovyk.
Олексій, у кремі, сяк-так відчистився.
Та ти що, з глузду зїхала?
Та ні, дорогий! Просто «освіжила» атмосферу, як ты хотів!
І рушила до виходу.
Ти що, зовсім?
Я тобі не зраджував, врешті-решт! крикнув у спину.
Мирослава зупинилась, глянула з іронією і заявила:
Краще б ти зрадив!
Підійшла до доньки:
Зоряно, йдемо, узяла її за руку, і вони вийшли з кафе. Надворі Мирослава вдихнула літнє повітря і раптом розсміялася.
Мам, ти що, чого смієшся?
Та нічого, дочко. Анекдот згадався.
Розкажеш?
Звісно! Але спершу треба поговорити. Можливо, нам доведеться трохи пожити окремо від тата
Назавжди? Зоряна трішки злякалася.
Поки не знаю, дитино. Час покаже. Тримай мене за руку і гайда!
