Дорогий щоденнику,
Сьогодні нарешті зважилася зробити те, про що думала останні декілька днів. Я сиділа в своїй машині на околиці Києва й дивилася на картку навігатора. Все правильно, адресу я не переплутала. Залишилось лише набратися сміливості та зробити те, за чим сюди приїхала. Глибокий вдих і вже відчиняю дверцята авто. Пятдесят кроків асфальтом і я стою перед невеличкою кавярнею з вивіскою «Кавове щастя». Ну й назва Заходжу.
Всередині тихо і пахне свіжою випічкою. Я маю зустріти обличчям до обличчя не когось там, а коханку свого чоловіка. Що я знаю про неї? Та, якщо чесно, зовсім мало. Звати її Оксаною, але Сашко ніжно називає її «Котик». Вона працює тут офіціанткою. Сідаю біля вікна та чекаю, коли до мене підійде ця моя суперниця
Ось вона! Я миттєво впізнаю її за фотографіями. Серце хоче вискочити з грудей, а думки мчать, ніби експрес-електричка до Борисполя. Кілька секунд здаються вічністю.
Доброго дня! підходить вона до мого столика і посміхається, а я ковзаю поглядом по її бейджику. «Оксана», читаю. Ну і Саша, придумав зменшувальне оригінальності нуль. Оксана ще не знає, хто я, і просто пропонує меню. Я у відповідь усміхаюся, але уважно її розглядаю, наче намагаюся щось розгадати
Яка іронія десять років шлюбу, донька Марічка, якій усього вісім, у нас ніби все звично: квартира в кредит, старенький Opel і дача під Броварами. Саша ідеальний тато, розпещує Марійку до нестями. Купує чергову ляльку, а я тільки й можу, що зітхати. Марічка душею до батька аж липне. Але я не в обіді: Саша мій надійний тил, я ж психологиня, працюю у міському центрі сімейного консультування, знаю, як важливо для доньки батьківське тепло.
Ми завжди все обговорюємо, сварок не буває, просто звичайна українська родина. І тут грім зрада.
Я дізналася про неї випадково. Саша купався, коли задзвонив його телефон. Крикнув з ванни: «Діно, візьми, якщо це мій тато, обіцяв зателефонувати!». Я ніколи не відповідала на його дзвінки, але попросив сам. Та на екрані висвітився меседж від «Котика» фото молодої дівчини в обіймах Сашка! Знизу нове повідомлення: «Сашунчику, наступного тижня у мене зміна через день. Залітай до Кавового щастя на кінець мого робочого дня, хочу пригостити тебе моїм фірмовим капучино. Сумую й люблю»
Я посиділа на лавочці у сквері і ледь не розридалася. Усе наше життя, всі роки разом, турботи і спогади де все пішло не так? Коли у нашому шлюбу зявилася тріщина чи діра? Я точно не з тих, хто закриває очі на очевидне але й скандал теж не за мною. Я хочу поговорити спокійно, зрозуміти: це інтрижка чи щось глибше? А головне: як бути з Марічкою? Вона ж татову доньку обожнює. Як вона переживе наш розрив? Що сказати батькам? Як платити за кредит? А я ж і досі люблю Сашка
Все ж вирішила: мушу побачити ту Оксану, подивитися в її очі. Так і опинилася тут.
Мені лате і якийсь десерт, кажу їй. Що порадите?
Медівник у нас добрий, усміхається вона.
Добре, давайте медівник.
Їсти не можу. Кава пересічна, медівник твердий. В кавярні порожньо. Ідеальний момент, щоб завести розмову.
Ви майже не доторкнулись до десерту, може, щось інше принести? запитує Оксана.
Не в десерті справа. Просто думаю Ось скажіть, що ви б зробили на моєму місці: доїли торт чи подали на розлучення? випалюю.
Дівчина явно в шоці. Потім я мяко питаю, давно тут працює, хто по фаху, чим цікавиться Слово за словом, бачу, вона нервує, а я раптом розумію: марно я сюди прийшла. Ну подивилася я на цю Оксану. Толку? Волосся їй рвати чи кавою обливати? Полегшає від цього? Ні. Запрошую рахунок, залишаю 300 гривень ще й чайові. Оксана здивовано дивиться мені вслід.
Вже на вулиці вирішила: святкування річниці не скасовую. Для Марічки це велике свято, вона так чекала! Намалювала сімейний плакат. Відгуляємо а потім поговорю із Сашком.
Настав ювілей. Йдемо у нашу улюблену піцерію, вся сімя разом. Я тримаюся тільки ради Марічки. Саша підморгує доньці:
Ну що, яке свято без торта?
Я хочу найбільший шматок! радісно гукає Марічка.
І от виносить торт Оксана моя «суперниця»! Саша їй тепло посміхається:
З ювілеєм, Діано! Цей торт для тебе.
Я мало не впала з подиву. До столика підходить ведучий, кличе Марічку до гри, а я ще не при тямі. Саша знову:
Я знаю, ти вже знайома з Оксаною.
Оксана увічливо киває.
Наші стосунки пройшли випробування. Дякую, що ти зі мною він тягнеться мене обійняти, але я відсовуюся.
Що це все означає?! нарешті питаю.
Діано, це був розіграш! Так, можливо, дурний і не дуже дотепний, але Я замовив сценарій у агентстві, вони придумали, і зрада, і Котик Героїня актриса. Перчик у стосунки, розумієш? Саша винно розводить руками.
І тобі це здається дотепним? Такий подарунок на річницю? голос тремтить, ледве стримуюсь. Ти бодай уявляєш, як я ці дні жила?!
Оксана пробує захиститись:
Я насправді студентка театрального і підробляю у кавярні, у виставах теж беру участь. Ви поводились дуже гідно, Діано. Інші дружини зазвичай ображають і брутально сваряться
Отже це був просто спектакль? мене майже трясе.
Так, пробач мені Саша тягнеться ще раз.
І тут у мене не витримують нерви. Я беру величезний шматок торта і мажу Сашку просто по обличчю!
Ось тобі і перчик у стосунки! кидаю йому і гордо виходжу.
Ти що, з глузду зїхала? кричить Саша вслід.
Ні, коханий! Просто освіжаю наші будні! і, взявши Марічку за руку, виходжу на вулицю.
Вечірнє повітря таке свіже. Я вдихаю на повні груди й раптом розсміюся.
Мамо, чого ти смієшся? дивиться на мене донька.
Та просто, малеча Є в мене для тебе один анекдот. Але спершу маємо серйозно поговорити.
Ми будемо жити окремо від тата?
Не знаю, доню. Можливо. Все побачимо з часом. Ти зі мною?
Я з тобою, мамо
І ми разом крокуємо старим Подолом у вечір до нового життя.
