Сашко, я тебе не впізнаю. Чи ти часом розуму не втратив? Що значить іду від тебе?
А те й значить. Я давно маю іншу! Вона молодша за мене на шістнадцять років! І мені з нею добре, я вирішив з нею бути.
Та вона ж тобі в доньки годиться!
Це ти перебільшуєш! Їй вже двадцять.
Олександр наблизився, дивлячись із викликом.
І взагалі, у Квітослави батько впливовий бізнесмен. Нарешті зможу жити, як мріяв! Розумієш? Та й дитину вона мені народить, не те, що ти…
Кожне його слово проникало мені у серце, мов кинджал. Я давно відчував, що все до цього йде, адже дітей у нас із Сашком так і не зявилося. Та що ось так, зі знущань і у вічі ні, цього я не очікував.
Разом ми прожили пятнадцять років. Буває, як у всіх і щасливі, і проблемні дні. Але для мене завжди головне взаємна повага й підтримка. Без цього родини не буде.
Марисю, хоч би поплакала для пристойності, а то почуваюся винуватим.
Я підняв голову з гідністю.
Чого маю плакати? Щиро рада за тебе! Може хоч хтось із нас буде щасливий.
Саша насупився.
Скільки можна слухати про твої фарби? Та це невигідно і геть несерйозно.
Та це ж радше хобі. Якби ти заробляв більше, я б і сама могла займатись улюбленою справою.
Ой, не сміш мене, чим тобі займатись? Дітей в тебе нема, займайся роботою.
Я обернулась до чоловіка, що щось клав у валізу.
А твоя нова пасія… Вона ж не працюватиме, як же ви собі раду дасте? Ти ж сам не рветься трудитись.
Це тебе не обходить. Але скажу нам довго самим себе не доведеться забезпечувати.
А далі, коли Квітослава завагітніє, її батько нас грошима засипле! Та й так вистачить, не бійся!
Сашко нарешті зачинив валізу, грюкнув дверима й вийшов. Я тільки морщусь: ніколи не терпіла гучних звуків. Стою біля вікна бачу, як до підїзду підкотив червоний Пежо. Звідти вискочила юна дівчина, кинулась Сашкові на шию. Усім бабусям на подвірї радість: ще одна історія для обговорення.
І чому зараз я раптом відчула полегшення? Останнім часом усе життя було театром абсурду: він майже не ночував вдома, а я ніяк не могла обірвати цей клубок, що звався родиною.
Я набрав телефон.
Оленко, привіт, які плани на вечір?
Не зрозуміла, мужик, ти що, виліз зі своєї хандри?
Та ні, не було ніякої депресії. Просто сумно було. Пішли кудись, вип’ємо, є нагода!
В трубці мовчанка, а потім Олена обережно:
Марусю, може в тебе температура? Які таблетки пив?
Олено, годі!
Якщо ти і справді запропонував я тільки за. Досить вже дивитись на твій понурий вигляд! Тільки…
Що? Не можеш?
Та ні, то так А твій Сашко тебе відпустить? Хто йому чай на диван, шнурки втиратиме?
Оленко, сьома година, Львівська брама!
Я поклав слухавку. Колись точно цю подругу придушу. Хоча роки знайомства особливо не вплинули на наші стосунки. Одягаюся та вибігаю уже обід, а справ безліч.
Олена уже чекала в залі й нетерпляче дивилася на годинник. Я запізнився аж на пять хвилин.
Я зайшов і всі в ресторані зупинили погляд. Я завжди був із довгим волоссям у пучку, без макіяжу. А тут коротка зачіска, світлі пасма, стильний макіяж, синя сукня, що підкреслює фігуру. Олена аж роззявила рота.
Марусю, ти це..!..
Я тріумфально закинув сумку на стілець.
Як тобі?
Та ти помолодів на десять років! Тільки не кажи, що твого Сашка вигнав!
Не скажу він сам пішов.
Ми з Оленою розринулися зі сміхом.
За півгодини офіціант приніс шампанське комплімент від чоловіка за сусіднім столиком. Він був років на пять старший.
Олена підморгнула:
Ну ось, шанувальники тут як тут.
Я підморгнув, запросив його до нас за столик. Олена ледь не випустила келих.
Та ти сьогодні особливо класний!
Говорили допізна, співрозмовника звали Тимур веселий, тямущий, галантний.
Потім він посадив Олену в таксі і запропонував провести мене.
Я і пішки пішов би у край світу! Але мені недалеко два квартали.
Дійшли до мого дому на світанку, говорили, жартували.
Марисю, а що ви святкували? День народження?
Та ні Мене вчора чоловік кинув.
Я посміхнувся найчарівніше. Тимур лише здивовано зітхнув.
Ну й жінки на світі!
Через три тижні сидимо з Оленкою у кавярні.
Марисю, як справи з Тимуром?
Я засміявся:
Наче ніколи не був такий щасливий. Знаєш, я навіть хвилювань не ховаю він одним словом всі переживання знімає.
Але щось тебе все ж мучить?
Та Льоша не дає спокою надсилає запрошення на весілля.
Ой навіщо?
Мабуть, хоче побачити, як я страждаю.
Візьми Тимура та й зайди! Привітаєтеся і на цьому все!
Сашко крутився біля Квітослави.
Ти сьогодні неперевершена
Авжеж. Як думаєш, тато прийде?
Це ж твій батько
Ха! Рік жодної копійки, тільки повчання працювати. От татко.
Сашко обійняв її.
Нічого, він не пропаде, до весілля ж доньки прийде!
Свято вони справили в кредит, обоє сподівались, що батько Квітослави пробачить і фінансує знову.
Сашко?
А твоя прийде?
Уяви, так, вчора дзвонила!
Не може бути!
От і я думаю: мабуть, проситиме повернутись.
От люблю такі драми!!!
Я пояснив Тимуру, чого хочу.
О котрій у нього весілля?
О другій. Знайдеш час?
Як зветься твій колишній?
Олександр. Що?
Ой, буває ж у житті! Звісно, поїду з тобою.
Все прояснив по дорозі. Я був шокований, але вже було пізно щось міняти.
Ми з Тимуром зайшли у залу я гордо за руку веду кавалера.
Але Олександр з Квітославою виглядали пригніченими. Підійшли ближче.
Квітослава прошепотіла:
Тату?
А Олександр аж очима кліпав:
Марисю?
Одразу не впізнав. І подумати не міг, що я так змінився.
Тимур вручив нареченій квіти й конверт, всміхнувся:
Тепер ти заміжня, самостійна. А ми з Мариною світом поїдемо.
І до Сашка звернувся:
Вашій колишній теж треба відпочивати, тому передаю вашу доню у надійні руки, а ми пробачте мусимо спішити.
Вийшли з ресторану. Мені кортіло сміятись та не знала, чи Тимур оцінить. А він озирнувся.
Ти ж розумієш, що тепер мусиш стати моєю дружиною?
Я замислився, а потім випростався і відповів:
Ну, якщо треба, то треба.
Ми, обійнявшись, рушили до машини. Тимур уже забронював квитки кудись, де сонце і Чорне море.
