Зла бабуся
Соломія вийшла з таксі й чекала, поки з машини вибереться маленька Даринка.
— Дякую, — подякувала водієві Соломія, взяла доньку за руку, і вони повільно пішли до під’їзду. Біля невисокого ґанку на лавці сиділи дві літні жінки.
— Добрий день, — привіталася Соломія.
— Добридень, — відповіла одна. — До кого ж такі красуні в гості йдуть?
Соломія лиш посміхнулася. Вона відчинила кодовий замок і зайшла з донечкою до під’їзду. Тільки двері зачинилися, як одна з жінок досить голосно сказала, що півгодини тому бачила, як двоє молодих чоловіків заносили до під’їзду якісь коробки й мішки.
— Нові жильці в квартиру над тобою заселяються, що Вересні здають. Тож тримайся, Галю, безсонні ночі тобі забезпечені, — відповіла друга.
— Не на того напали. Хай тільки спробують шуміти. Зараз повідомлю в опіку, нехай розбираються…
Далі Соломія вже не слухала. Вона підійшла до ліфта, який якраз стояв на першому поверсі, і вони з Даринкою піднялися на п’ятий.
Двері в квартиру були наполовину відчинені. Чоловіки сиділи на кухні й пили чай.
— О, Соломія приїхала. А ми поки чай заварили. Вибач, похазяйнували трохи.
Соломія лізла в сумку за гаманцем.
— Соломіє, ображаєш. Я ж по-дружньому допоміг. Може, даремно ти пішла від Тараса? Помірилися б. Ти ж не працюєш, на що житимете з донькою? — Чоловік підморгнув Даринці, і та засміялася.
— Якось проживемо. Я на розлучення подам, аліменти будуть, декретні. Я не повернуся до Тараса. Можеш так йому й передати.
— Добре. Але якщо що, телефонуй, якщо зможу, допоможу. Ну, заселяйся, а ми підемо, — сказав Олексій.
Чоловіки пішли. Соломія глянула на коробки посеред кімнати й зітхнула.
— Ну що, допоможеш мамі речі розібрати?
— Ні. Я пограюся, — відповіла Даринка.
— Гаразд. Тільки не кричи й не шумій, а то нас виженуть звідси, — попередила доньку Соломія.
Дівчинка слухняно кивнула.
Соломія відкрила коробку з іграшками, і Даринка відразу дістала з неї плюшевого ведмедика. А Соломія розпакувала шафу й почала складати на полиці речі з мішків.
Квартира однокімнатна, невелика. А куди їм більше? Мебель гарна, ремонт зроблений, чисто. Нічого. Якщо не купувати зайвого, економити, вони впораються.
Потім Соломія зварила макарони й сосиски, привезені з собою. Вимила підлогу й поклала Даринку спати, розкладаючи диван. Очі в неї вже злипалися, але Даринка не хотіла засинати без казки. Довелося читати. Коли дівчинка нарешті заснула, Соломія опустила голову на подушку й заплющила очі. І відразу згадала слова чоловіка:
«Ще приповзеш до мене на колінах, а я подумаю, чи приймати тебе назад…» Очі наповнилися сльозами, і сон зник.
Соломія встала й пішла на кухню. Світло не вмикала, стояла біля вікна й дивилася на незвичний краєвид за ним, на темніючі сутінки…
***
Вони з Тарасом познайомилися на зупинці. Він підійшов до неї й запитав, яким автобусом можна доїхати до вулиці Лесі Українки.
Соломія подумала й назвала номери автобусів. А Тарас запитав, куди їде вона.
Тут до зупинки під’їхав її автобус, і Соломія швидко зайшла до нього.
— Вибачте, я просто не знав, як із вами познайомитися, — почула вона. Хлопець стояв поруч і посміхався. І вона теж усміхнулася у відповідь.
Отак вони й познайомилися. Серце Соломії було вільним, і веселий, симпатичний Тарас швидко завоював його. Вона жила на орендованій квартирі з подругою. Дружили зі школи, після інституту разом влаштувалися на роботу. Знімати житло удвох вигідніше.
А в Тараса була своя невелика квартирка. Він умовив Соломію переїхати до нього. Мати в неї була строга, вчила доньку, що то має бути сім’я, що діти повинні народжуватися в шлюбі. Тому, коли дзвонила мати, Соломія брехала, що досі живе з подругою.
Минув другий рік, як вони жили разом, а Тарас так і не зробив пропозиції. Про дітей він не заговорював. І Соломія не знала, як сказати, що чекає дитину.
— Потрібно подумати про квартиру більшу, — одного разу промовила вона.
— Навіщо? — не зрозумів Тарас.
— Бо нас скоро стане троє.
— Ти що, вагітна? І коли ти збиралася мені про це сказати? — зліво запитав він.
— Ось, кажу. Вибач, що не сказала раніше, не була впевнена. Соломія намагалася не заплакати, побачивши його реакцію.
— Я думав, ти захищаєшся.
— Щоб пожити для себе і народити десь потім? Я ні за що не позбавлюся дитини. З тобою чи без тебе, але я народжу її, — гаряче відповіла вона.
— Та годі. Несподівано якось…
Вони помирилися й вирішили збирати гроші на перший внесок в іпотеку. Одного разу Соломія стояла на балконі й чекала чоловіка. Він затримувався з роботи. До під’їзду пАле життя показало, що найважчі часи залишаються позаду, коли поруч є хтось, хто дійсно готовий підставити плече.
