Мар’яна стоїть біля вікна, немов прикована. На руках дрімає маленька Катруся, а вона не може відірватися. Минула година, як спостерігає за двором. Кілька годин тому її чоловік Андрій прийшов з роботи. Мар’яна була на кухні, а він не заходив. Коли вона увійшла до кімнати, побачила: він складає речі в чемодан. “Туди збираєшся?” — питає вона, збентежена. “Йду від тебе, — каже Андрій різко. — До коханої жінки”. “Андрію, це жарт? У тебе на роботі проблеми, їдеш у відрядження?” “Та коли ти зрозумієш! Набридла мені. У тебе в голові лише Катруся, мене не помічаєш, за собою не доглядаєш”. “Не кричи, Катрусю збудиш”. “Ось. Знову лише про неї думаєш! У тебе чоловік йде, а ти…” “Справжній чоловік не кидає дружину з дитиною”, — тихо каже Мар’яна й іде до доньки. Вона знає його вдачу. Як продовжить розмову, спалахуватиме скандал. Очі вже заповнені сльозами, які вона не покаже йому. Бере Катрусю з ліжечка, йде на кухню. Туди Андрій не зайде — нема чого брати. Вона бачить у вікно, як він сідає у машину, їде.
Запаморочливо здавалось, що інколи вона бачить його машину, що повертає у двір, але це були лише тіні від ліхтарів на дорозі.