Письмо Святому Миколаю та подарунок долі
Сергій їхав у ліфті, не підозрюючи, що звичайна поїздка обернеться зустріччю, яка змінить його зиму. В кутку стояла молода жінка у сірій куртці, тримаючи за руку дівчинку років п’яти. Та уважно подивилася на Сергія своїми великими блакитними очима, а потім раптом широко посміхнулася.
— Ти їдеш на роботу? — без сорому запитала вона.
— Оленько, з незнайомими треба на «ви», — ніжно поправила її мати, вибачливо всміхнувшись чоловікові.
Сергій усміхнувся у відповідь і кивнув.
— Так, їду до офісу.
— А листа Святому Миколаю ти вже написав?
Він сміявся. У ці казки він не вірив навіть у дитинстві, але говорити про це малечі не став. Вона гордо простягнула йому зім’яту картку. Він машинально поклав її до кишені і, попрощавшись, вийшов на вулицю.
Весь день Сергій намагався забути цю зустріч — завантажував себе роботою, гнав геть спогади про колишню наречену, яка в останній момент відмовилася від весілля. Він переїхав до іншого міста, щоб почати знову. Але навіть у тиші нової оселі біль не затихав.
Ввечері, блукаючи сніжними вулицями, він згадав про ту картку. Дістав із кишені, прочитав дитячим почерком: «Будь завжди щасливий і ніколи не сумуй!» Стало тепло на душі. Він поставив листівку на полицю — так, щобачити її кожного дня.
За кілька днів до Нового року він подзвонив господарці квартири, щоб дізнатися, де живе та дівчинка. Наталка Степанівна із задоволенням розповіла — виявилося, що мати з донькою живуть прямо над ним, а звати матір Марією.
Ввечері Сергій постукав у двері. Марія здивовано завмерла, побачивши його.
— Вибачте, — зніяковіло почав він, — я прийшов до Оленки. Справа в тому, що до нашого офісу тимчасово завітав Святий Миколай. Він попросив мене знайти дівчинку на ім’я Оля та передати йому листа особисто.
Дівчинка миттєво вискочила з-за маминої спини:
— Я знала, що він тебе пошле! Зачекай, я зараз!
За хвилину Оля повернулася з великим конвертом, прикрашеним сніжинками та серцями. На ньому було написано: «Святому Миколаю особисто в руки!»
— Тільки мамі не показуйте! А то бажання не збудеться!
— Обіцяю, лист дійде до адресата, — посміхнувся Сергій.
Вдома він не стримався і розкрив листа: «Дорогий Святий Миколаю! Мене звати Оля. Я була гарною дівчинкою. Дуже прошу — принеси мені великого м’якого ведмедика. І… нового тата. Бо у мене взагалі нікого немає».
У новорічну ніч Сергій знову опинився біля їхніх дверей. Марія відчинила і застигла — перед нею стояв він, з величезним рожевим ведмедем у руках.
— Святий Миколай просив передати це гарній дівчинці Олі, — промовив Сергій.
Оля стрибала від щастя, обіймаючи то маму, то Сергія.
Марія запросила його залишитися на свято. За столом Оля раптом запитала:
— А як щодо мого другого бажання?
— З другим поки складно… — завагався Сергій.
— А що ти ще загадала? — обережно спитала Марія.
— Я попросила Святого Миколая нового тата. Але якщо у нього зараз із татами напруга, може, ти залишишся?
Оля солодко позіхнула і заснула, пригорнувшись до ведмедика.
А двоє дорослих сиділи мовчки, схилившись над салатами, червоніючи та посміхаючись. Сніг за вікном ложився пухнастою ковдрою, а в квартирі вперше за довгий час було справді тепло.
