Містика
Вранці Божена прокинулася з кашлем. За день до того вона була на цвинтарі. Чоловік попросив її прибрати могилу його бабусі. Поки Степан шукав її останнє місце, Квітка помітила зграю ворон, що сідали на ржаву огорожу. Якась незрозуміла присутність підказала їй подивитися на металевий надгробок. На чорнобілиму фото була старенька в платку. Раптом у Божениї вуха прозвучав суворий чоловічий голос:
Чого так взирав? Прибери!
Квітка, не розуміючи, навела порядок на чужій могилі. І це був лише початок дивних подій. Коли Степан нарешті знайшов могилу своєї бабусі, він побачив, що старий надпис замінився на новий білий мармуровий. Фото старенької теж змінилося: замість бабусі на ньому усміхалася молода жінка.
Я нічого не розумію! заперещив Степан. Хто міг це зробити? Родичів більше немає, усі вже під землею.
Не знаю, як так сталося, зітхнула Божена.
***
Руки Квітки боліли, немов їх розірвали. Та найбільше її турбувало, хто ж замінив надгробок бабусі Степана.
Може, це галюцинація чи чаклунство? запитала вона чоловіка.
Пішки до лікаря, порадив Станіслав. А надгробок я сам не зрозумію.
У лікарні у Божени почалася справжня епопея. Хірург назначив інєкції в суглоби, від яких вона відмовилася. Рентген нічого не показав, і її виписали з рецептом на мазі та знеболювальні. До болю в руках додалося загальне слабіння і низький тиск. Кожен день вона відчувала, ніби в тілі не залишилося жодного здорового органу. Лікарі нічого не виявляли, і молодша жінка вже готувалась до останнього. Її сусідка з підїзду, зайшовши за сіллю, навіть не впізнала її:
Дитино, що сталося? запитала Ганна Петрівна. Ти виглядаєш погано.
Божена розповіла про голос, який наказав прибрати чужу могилу, і про надгробок, що раптом перетворився.
Глас, кажеш? Пам’ятник і фото змінилися? підвисла старенька, мовляв, «майстер цвинтаря» мог би взяти чужу хворобу на себе. Можливо, він когонебудь пожалів, а можливо, просто вимагав гроші.
Як так? розплакалася Божена.
Чорна магія! вигукнула сусідка. Тебе в церкву треба вести.
Церква не допомогла. Протягом року вона мучилася незрозумілою хворобою, залишила роботу, а по квартирі ходила з великим трудом. Після Великодня, у день пам’яті, Степан запропонував відвідати предків:
Спробуєш?
Спробую! відповіла вона.
Ти ж господар цвинтаря! розплакалась тяжко хворобна. Прийми мій дар! Я не хочу вмирати! У мене діти, чоловік! Забери чужі хвороби назад!
Божена розплакалась так, що, здавалося, усі померлі спостерігали за нею. У чоловічих очах на фото мигнула співчутлива іскра.
Візьми гроші! прошепотіло в її вухах. Іди з Богом! Та, що тебе викликала, отримає відповідь.
Чому ти плачеш на чужій могилі? прозвучав поруч зворушений голос Степана. Ходімо!
Надгробок бабусі залишився таким же. На фото все ще була старенька з сумним виразом.
Оце так! закричав в жаху Степан.
Я хочу жити! знову закричала Квітка. Господаре, захисти мене!
***
Наступного ранку Божена прокинулася цілком здоровою. У голові крутилося вчорашнє дійство. Вона зрозуміла, хто з родичів вчинив зло. Сестра Степана, яка з першої хвилини не полюбляла її, незабаром захворіла і померла. Вірувати у все це було важко, але сміх і іронія залишалися з нею, коли вона згадувала, як на цвинтарі «майстер» міг змінювати фотографії й надгробки, а вона просто хотіла прибрати сміття.
