Свекруха зіпсувала відпустку
Та самій з донькою якось лячно мандрувати, сама ж розумієш дві жінки, мови не знаємо, трапись щось змахнула рукою свекруха. А з вами двома вже зовсім інша справа.
Біля вас не так страшно, якщо раптом щось трапиться.
Ой, ще тоді Олеся й гадки не мала, наскільки «поруч» їм доведеться бути.
Як прикро, зітхнула Олеся.
Відпустку вони з Макаром, Вірою та Костянтином почали планувати ще пів року тому.
Брат майбутнього чоловіка із дружиною були тією самою ідеальною компанією, з якою не боязко й у Львів на нічні екскурсії, і на Шацькі озера, і хоч на край світу настільки вподобання й уявлення про відпочинок у всіх співпадали.
Минулого року двічі разом їздили і обидва рази всі залишилися задоволені.
А ось тепер
Ні, на думку Олесі і не спало б звинувачувати майбутню невістку братa Макара в тім, що вона вчасно захворіла.
Але ж засмутитися з цього приводу право має, чи не так?
Що тут скажеш? Прийдеться вам удвох руїнами княжих замків ходити, зітхнув Костянтин.
Брат Макара теж шкодував за зірваними планами, але, ясна річ, залишити хвору дружину й податись відпочивати дозволити собі не міг.
Так ніхто б від нього такого й не вимагав.
Шкода лише грошей за путівки вже не повернути всієї вартості. Та й плани, звичайно, було шкода.
Макара, Олесю, а в мене є чудова ідея, того самого вечора до них зайшла мати Макара і Костянтина.
Її часті візити нікого не дивували, адже Макара з матірю завжди були дуже близькими.
Та й сама Марія Олександрівна була людиною доброю і в спілкуванні приємною.
Без примх не обходилося як кожна традиційна свекруха, час од часу намагалася навчати Олесю господарству, але це невідємна риса майже всіх матерів жінок, яких знала Олеся.
І, за відгуками подруг, їй дісталася ще «найлегша» свекруха.
Тобто, так Марія Олександрівна любила гостювати часто (чотири рази на тиждень).
Але лише зрідка її охоплювало бажання вчити Олесю, як правильно порядкувати.
І дечим із її порад Олеся таки скористалася, тож серйозним ворогом майбутню свекруху не вважала.
Саме тому до пропозиції провести відпустку разом поставилася навіть із цікавістю.
Мовляв, Марія Олександрівна бере із собою молодшу доньку Олесю, викупляє путівки у другого сина й невістки, та разом із старшим сином та його нареченою рушає до сонячної Болгарії, погріти кісточки та набратися нових вражень.
Та самій із донькою страшно катати, сама бачиш жінки ж, мови не знаємо, раптом щось знову махнула рукою свекруха. А з вами нам не так страшно.
Завжди поруч будемо.
Ой, як Олеся тоді ще не уявляла, наскільки «поруч» це буде.
Якби тільки знала нізащо б не погодилась на таку спільну відпустку зі свекрухою і золовкою.
Та з іншого боку, мабуть, добре побачити справжні обличчя майбутніх родичів і коханого ще до весілля, а не тоді, коли розлучатись уже важко через формальності.
Молода жінка може сказати, що відбулася малими втратами.
Погодившись на спільну поїздку, Олеся почула від подруг чимало сумнівів у своїй адекватності.
Мовляв, хто ж їде на відпочинок зі свекрухою, хай навіть майбутньою?
Вона ж не дасть життя, лише носом тикатиме та будуватиме під себе.
Та ще й доньку свою потягне, напише на когось із вас обовязки розважати її.
Олеся на це відповідала, що Олеся-молодша вже доросла дівчина, девятнадцяти років, і точно не потребує ані няньок, ані родинних аніматорів.
У звичайному житті вона з Олесею ледве вітається.
Передає привіт, каже «доброго дня», та під час обіду може попросити передати сіль чи цукор на тому діалоги і вичерпуються.
Малоймовірно, що за таких стосунків у золовки раптово спалахне бажання спілкуватися на курорті.
Що до Марії Олександрівни Звісно, слід буде планувати відпочинок із урахуванням віку супутниці, але це не повинно бути великою проблемою.
І навіть якщо якісь незручності будуть це лише два тижні витерпіти.
А потім уже й відмовитись від подібних експериментів цілком обґрунтовано.
Бо ж, як казали з дитинства, відмовлятися, навіть не спробувавши невиховано.
Та й подруги зовсім не знали Марію Олександрівну судили по своїх грізних свекрухах, які всім мозок виносять.
Самі ж раніше казали, що Олесі ще й пощастило з майбутньою родиною.
А тут раптом радять тікати й не ризикувати.
Тільки як відмовишся, якщо вже й свекруха натхненна, і Макар у захваті, що зможе маму за кордон вивезти?
Перший сигнал пролунав ще в літаку.
Олеся-молодша зайняла місце біля вікна ніхто й не заперечував.
Олеся літала часто у відрядження, тому до ілюмінатора ставилась байдуже, нічого цікавого.
Макару вид за вікном теж був незрозумілий він одразу поліз у фільмотеку на борту.
Сама ж Олеся обрала місце біля проходу на випадок, як захоче вийти, щоб не турбувати інших.
Через проход від неї влаштувалася Марія Олександрівна, яка помітно нервувала, а коли літак потрапив у зону турбулентності, ледве стримувала сльози.
Відмовити їй у проханні помінятися місцем із Макара, щоб сидіти біля сина, Олеся не змогла.
Хоча чомусь, коли «повітряні гірки» лишилися позаду, чомусь місцем назад ніхто повертатись не збирався.
Більше того Марія Олександрівна удавано зацікавилася фільмом на екрані Макара, а потім і взагалі заснула на його плечі.
«Тільки не сердься, вмовляла себе Олеся. Якби ти пережила такий страх, теж не думала б про місця».
Та й сплячого не будять неписане правило
Хоча внутрішній голос підказував, що прокинулася свекруха точно в момент, як по проходу стали розвозити обід.
Та й не з Олесею могла мінятись, а з донькою вона вже давно занудьгувала і зашторила вікно, втупилась у фільм.
І з кожною хвилиною цю сімейну ідилію Олеся спостерігала з дедалі більш дратівливим настроєм, що посилився ще й в аеропорту.
Макар на Олесю навіть не глянув, одразу кинувся допомагати мамі зустріти валізу, знайти автомат із водою.
Ніби наречена зайва. Людина-невидимка, про яку можна й не згадувати.
Олесю, ти чого ображаєшся? Ніхто й не вважає тебе зайвою, не вигадуй.
Ну мамі вперше в чужій країні, ти бачила, як вона перехвилювалася з тим перельотом
«Якого біса тоді ваша мама взагалі вирішила летіти?» хотіла сказати Олеся, але промовчала.
Та й внутрішній голос нагадував Олеся молода й здорова, не треба, щоб хтось біля неї крутитися й підлещувався.
А от мама Макара стрес справді пережила, і йому, як сину, варто було підтримати її.
На Олесю ж нічого страшного не впало через те, що наречений носив мамині сумки й запитував, чи нікому не потрібна допомога.
Та Олеся ще й гадки не мала, що це лише початок.
Бо вже наступного вечора свекруха із неабиякою урочистістю, ледве не під фанфари, перебралася у їхній номерНаступні дні минали під знаком «завжди разом». Щоранку Марія Олександрівна стукала у двері їхнього номера із традиційним:
Діти, вставайте! Дивіться, як сонце гарно світить, поспати ще встигнете вдома!
Туристичні екскурсії всім разом, обід звісно, тільки сімєю, море «Олесю, виймай капелюха, сонце спекотне», вечірні прогулянки розмови про домашні рецепти й «а от у нас колись на березі»
Олеся стримувалася мовчки проковтувала всі маленькі докори й материнську турботу, переконувала себе: все минеться. Олеся-молодша, здавалось, існувала у паралельному світі у навушниках, з телефоном, мовчазно відсторонена від родинного кола.
Макар невідривно крутився біля матері, допомагав, жартував, лиш зрідка кидала Олесі «Ну ти ж не ображайся мамі важче».
Під кінець першого тижня Олеся ловила себе на думці, що її тут просто не існує. Вона декорація, обовязкова галочка, майже непомітна.
Однієї ночі, коли всі вже спали, вона вийшла на терасу свого номера. Море чорнилося за темною лінією, над водою літали світляки-кораблі, а вдалині звучав веселий сміх незнайомців. Так було вільно й легко поруч із цим чужим світом
Уранці Олеся подивилася в дзеркало й вирішила: досить. Що, якщо відпустка як життя, і треба брати свою долю у власні руки?
Мамо, сказала Макару, коли за сніданком той знову почав збирати всіх на чергову екскурсію під керівництвом Марії Олександрівни. Хочу сьогодні побути сама. Я поїду на екскурсію до старої фортеці.
Одна? підняла брови свекруха.
Так, одна, усміхнулася Олеся. Ви ж знаєте, я не боюся. А вам варто з Мариною й Макаром провести день разом це так рідко трапляється.
Вперше за всі дні тиша. Потім сконфужене кивання. Макар розгубився, Марія Олександрівна щось хотіла заперечити, але дивлячись у рішучі очі невістки, зітхнула.
Як хочеш, Олесю.
Від того дня відпустка розділилася надвоє: сімейна частина й Олесин вільний простір. Вона ходила до фортецій, каталася на велосипеді до найближчого села, куштувала вуличну їжу й навіть поплавала на каяку з компанією дівчат із Польщі.
Ввечері поверталася втомлена, засмагла й щаслива. І знову в родинному колі терпляче ділилася враженнями, а Марія Олександрівна тепер цікавилася вже по-іншому: «Що ти там побачила? Як воно стояти на самоті біля моря?»
Останньої ночі свекруха постукала у її кімнату.
Олесю, тихо мовила вона, сідаючи на край ліжка. Ти знаєш Я й не здогадувалась, що ти така відважна. Мені чомусь хотілося, щоб ми весь час були разом, бо боялася щось упустити. Але я згадала себе молодою, і подумала: яке ж це щастя вміти бути самій й не бояться цього.
Олеся усміхнулася всередині раптом стало тепло й спокійно.
Коли вони поверталися додому, Олеся відчувала: вона відновила себе, не втратила жодного звязку, але й не дозволила втратити головне себе. А Макар сидів поруч і тримав її міцно за руку. Цього разу сам, без нагадувань.
Чужа країна, чужа мова, ці маленькі битви зі свекрухою і собою лише довели їй: її місце у родині там, де вона сама його обирає.
І справжня відпустка починається з свободи бути собою.
