Українська адаптація:
Майже всю ніч вона не спала: удар чоловіка розбудив її від хропіння.
Марічка ледве зімкнула очей. О другій ночі чоловік різко штовхнув її в бік і грубо скрикнув: «Перестань хропіти, набридла!» Хоча вона починала хропіти, лише коли спала на спині, раніше він обережно перевертав її. Тепер же він уже грубо штовхав або навіть штовхав ногою, а сам швидко засинав, коли Марічка приймала заспокійливе й не могла дрімати до ранку.
Вони з Тарасом були одружені вже 27 років. Два роки тому вони святкували срібне весілля. Святкування не було. Насправді, Тарас забув про цю дату. Тоді він купив нову машину й був повністю захоплений нею. Стару віддав синові.
Родина збирала гроші на житло для сина. Він зустрічався з дівчиною. Але батько з сином вирішили, що треба купувати авто, бо вони дорожчають, а син із дівчиною можуть жити в його кімнаті. Марічку ніхто не питав, хоча більшість грошей були її вона заробляла більше за чоловіка.
Після покупки авто вона почала відкладати гроші на власний рахунок. Чоловік спочатку образився. Вона пояснила, що більше не довіряє: «Зберігай свої гроші сам, у чому проблема?»
«Ти ж знаєш, що моя зарплата невелика, що я можу відкласти?» відповів він.
Марічка мала вищу освіту. Її подруга Олена разом із нею приїхала з маленького містечка до Києва вступати до педагогічного університету. Обидві вступили легко й успішно закінчили. Олена пропрацювала у школі лише рік, потім пішла. Вона закінчила курси перукарів, навчалася у відомого майстра у Львові й відкрила свій салон.
Марічка залишилася у школі довше. У перші роки роботи вона зустріла Тараса. Вона проводила екскурсію для абітурієнтів у технічний коледж, де Тарас працював майстром. Він був молодим, високим, харизматичним і мав чудове почуття гумору.
«Не думав, що таку просту роботу можна подати так цікаво», сказав він після екскурсії. Тарас також був захоплений молодою вчителькою. Вони почали зустрічатися й через півроку одружилися. Весілля було скромним. Приїхали лише батьки Марічки.
Молодята оселилися в Тарасової матері, яка мала трикімнатну квартиру. Він був єдиним сином. Батько помер рано. Пізніше свекруха вирішила, що виконала свій обовязок, і поїхала жити до Одеси. Там познайомилася з удовцем, який зробив їй пропозицію. Так квартира залишилася родині. Свекрусі все складалося добре, і вона подарувала оселю синові.
Марічкина мати змалку вмовляла доньку ідеально прибирати, щоб чоловік навіть не помічав її зусиль. Чоловіки не люблять, коли жінки роблять генеральне прибирання у вихідні, тому все треба робити до його повернення.
Марічка вставала о пятій ранку, готувала сніданок і вечерю. Обідала у їдальні на роботі. Поверталася додому раніше за чоловіка й встигала прибрати, випрати та випрасувати одяг. Ввечері готувалася до уроків і перевіряла зошити.
Коли Марічці виповнилося 24, народився син Андрійко. Вона залишилася вдома з дитиною, відчула полегшення не треба було ходити на роботу, а домашні справи робила, поки син спав. Він був спокійною дитиною. Але грошей не вистачало. Чоловік заробляв мало, державні допомоги були мізерними.
Одного разу подруга Олена завітала з подарунками для Андрійка. Марічка попросила в неї грошей до зарплати Тараса.
Подруга позичила, та сказала: «Слухай, дитині вже 10 місяців. Приходь увечорі до салону. У мене чудова манікюрниця Ганна, вчись у неї, а я не братиму плату за кабінет. Ввечері кілька годин батько може посидіти з дитиною. Відкрий свій кабінет. На манікюрі можна добре заробляти. Незалежно від часів, жінки завжди доглядають за нігтями».
Марічка старанно вчилася, почала робити манікюр, потім педикюр. Орендувала кабінет біля дому. Гроші на інструменти й матеріали позичила у подруги. Працювала щовечора з 17 до 22. Тарас залишався з сином. Клієнтів знайшла швидко багато жінок працювало вдень, і їм було зручніше приходити ввечері. До школи Марічка не повернулася.
Життя стало радіснішим. Тарас залишився на старій роботі. Вони купили авто, зробили ремонт, відпочили біля моря. Марічка їздила з родиною лише тричі. Влітку клієнтів ставало більше, особливо на педикюр. Тарас ще більше цінував дружину.
«Ти моя годувальниця», казав він із любовю. Через шість років народилася донька Оленка. Марічка не хотіла кидати роботу, втрачати клієнтів. Вона найняла няню для доньки й працювала тепер з обіду до 20. За рік син пішов до школи. Вона була поруч, і Андрійко швидко навчився повертатися сам.
Після народження доньки роки летіли: діти росли, витрати збільшувалися, зявлялися проблеми. Відпочивати було важко.
