Ярмарок у селищі Вербове завжди був занадто галасливим, занадто липким, занадто великим для такої тихенької та крихітної істоти, як Софійка Коваленко. Всім вісім, а вона змовкла ще минулого листопада — того дня, коли її матір, офіцерка Катерина Коваленко, загинула на службі. Відтоді світ змінився. Слова втратили сенс. Але була одна річ, що лишалася зрозумілою: Рекс.
Рекс — вірний службовий пес Катерини, німецький вівчар, навчений слухати накази, чути небезпеку і захищати. Після її смерті Рекса тримали за старими казармами. Кожної ночі Софійка нишком прокрадалася до паркану, щоб посидіти поруч і шепотіти в темряву. Рекс ніколи не відповідав, але завжди слухав. І цього було досить.
Одного ранку дівчинка тихенько зібрала скляну банку, наповнену монетами, що збирала змалечку — гривні на іменини, копійки з продажу лимонаду, золоті десятки, які мати давала їй за сміливість. Набігало тисяча триста гривень і двадцять п’ять копійок. Вона чекала біля дверей.
Марія, дружина матері та Софійчина вітчимка, м’яко намагалася її вмовити. «Не обов’язково йти на ті торги, — казала вона. — Давай просто з’їмо млинці, серденько». Але Софійка похитала головою. Вона мала обіцянку.
На ярмарковому майдані біля аукціону товпився народ. Десь між кіосками з кукурудзою і хлівами для худоби стояла клітка, а в ній — Рекс. Спокійний, гідний, уже немолодий, але все такий же пильний. Його очі пробіглися по натовпу — і зупинилися на ній.
Торги почалися. Місцеві ділки піднімали руки майже бездумно. Один з них, Віктор Гардюк, володів приватним охоронним агентством. Інший, Ярослав Білецький, мав ранчо і тиху славу. Вони були чужими для Софійки, але їхні погляди говорили, що Рекс — не просто пес. Щось глибше ховалося під їхніми вигладженими фразами й холодними обличчями.
Коли сума перевалила за сімдесят тисяч гривень, Софійка вийшла вперед, піднявши банку з тремтливими руками. «Я теж хочу, — прошепотіла вона. — Триста гривень і двадцять п’ять копійок».
У залі застигло мовчання.
Потім — нервовий сміх. Аукціоніст дивився на неї зі співчуттям, але похитав головою. «Вибач, дитинко, але цього замало».
Софійка обернулася, з переконаним серцем. Але раптом лувРаптом дзвінкий гавкіт розтяв тишу — Рекс, мов живий голос минулого, підбіг до неї, і всі зрозуміли, що іноді любов варта більше, ніж гроші.
