Сьогодні вночі я згадала своє дитинство. Маленька Оленка ніяк не могла збагнути, чому батьки ставилися до неї так холодно. Тато лише бурчав, коли вона наближалася, а мати виконувала обовязки, наче робот, її більше хвилював настрій чоловіка.
Бабуся по батькові, Ганна Степанівна, заспокоювала, що тато заробляє, мати теж працює, щоб у Оленки все було. А ще й хатні клопоти
Правда відкрилася, коли їй виповнилося вісім, і вона підслухала сварку.
Ольго, знову борщ пересолений! гримнув батько. Нічого ти не вмієш!
Степане, та я ж пробувала здавалось нормально ледь чутно відповіла мати.
У тебе завжди «нормально»! Навіть сина народити не змогла! Усі сміються безсилий я!
Навряд хтось сміявся він був суворий чоловік, далекобійник, що бачив світу не мало, але в його голосі було стільки злості за те, що народила доньку, а не сина, що Оленці стало боляче.
Тепер вона зрозуміла, чому її завжди відвозили до бабусі, коли тато повертався з рейсу він не міг дивитися на «не сина».
У Ганни Степанівни Оленці було добре. Разом вчилися, готували, шили. Але серце боліло чому батьки такі?
Незабаром після тієї сварки Степан та Ольга раптом оголосили, що їдуть у Київ. Мовляв, засиділися тут, хочуть змін, можливо, на новому місці зявиться син. Рішення, звичайно, прийняв батько.
Але була проблема Оленку вони брати не хотіли.
Поживеш із бабусею, потім заберемо, ніяково промовила мати.
Я й сама не хочу з вами! гордо вигукнула Оленка, хоча в душі було боляче.
Та й нехай! Тут вона залишалася з люблячою бабусею, друзями, знайомими вчителями.
Нехай живуть, як хочуть вона більше не буде через них страждати!
Коли Оленці виповнилося десять, у Степана та Ольги народився син довгоочікуваний Тарасик. Про це тато урочисто повідомив по відеодзвінку. За всі роки вони так і не навідали доньку, лише час від часу переказували гроші.
А через рік мати раптом заявила, що Оленка має переїхати до них. Вона приїхала особисто.
Сонечко, тепер будемо всі разом! втирала вона. Познайомишся з братиком
Не хочу їхати, насупилася Оленка. Мені з бабусею добре.
Не вигадуй! Ти вже велика, маєш допомагати!
Ольго, стримайся! втрутилася Ганна Степанівна. Якщо ти хочеш зробити з неї безкоштовну няньку не дозволю!
Це моя дитина! огризнулася мати.
Але бабусю не так просто було зупинити:
Якщо будеш наполягати, подам до опіки! Позбавлять вас прав ганьби не оберетеся!
Вони посварилися, але мати більше не згадувала про переїзд.
Наступні десять років батьки не зявлялися. Оленка закінчила школу, коледж, завдяки старому другу бабусі, Петру Івановичу, влаштувалася бухгалтеркою.
Познайомилася з водієм Василем, вони планували весілля, але довелося відкласти Ганни Степанівни не стало.
Батьки приїхали на похорон. Тарасика залишили вдома «нехай дитина не бачить такого».
Оленці було все одно вона була приголомшена втратою.
За поминальним столом батько раптом заговорив:
Квартирка занедбана Багато не дадуть.
Степане, не зараз
