«Мамо, попереджай, коли Тарас із Соломією до тебе їдуть, я того дня краще з Златою вдома посиджу», — сказала мені дітина. «Та що таке? Чим вона тобі не сподобалась?» — запитала я, адже вже не раз помічала, що моя донька уникає зустрічей із дружиною брата. Ця історія змусила мене задуматися, що ж коїться в нашій родині та як мені в цій ситуації бути.
Родинні зустрічі та напруженьце
У мене двоє дорослих дітей: син Тарас і донька Марічка. Тарас одружений із Соломією вже три роки, дітей у них поки нема. Марічка живе окремо із донькою Златою, їй 7 років, і вони часто приїждують до мене в гості. Я живу в невеличкому містечку, де в нас будиночок із садком, і для Златки це справжній казковий куточок — бігає, грається, допомагає поливати квіти. Тарас із Соломією тебе навіджуються, але рідше, бо живуть у Львові і в них графік насичений.
Я завжди намагалася збирати родину разом, особливо на свята. Але останнім часом помітила, що Марічка уникає візитів, якщо знає, що буде Соломія. Спочатку я гадала, що це випадковість, але потім вона сама промовила: «Мамо, попереджай, коли вони їдуть, я не хочу з нею стикатися». Я здивувалася і спитала, у чому річ, але Марічка відмахнулася: «Та нічого, просто не маю бажання». Але ж я ж мати, я бачу — щось тут не так.
Що не так із Соломією?
Соломія — гарна дівчина, принаймні мені так здається. Ввічлива, завжди допомагає на кухні, привозить подаруночки, цікавиться моїм здоров’ям. Із Тарасом вони виглядають щасливою парою, він її дуже любить. Але я почала помічати, що із Марічкою вона спілкується якось холодно. Наприклад, на останній родинній вечері Соломія майже не розмовляла із сестрою, а коли Златка щось розповідала, вона лиш усміхалася й мовчала. Може, це дрібничка, але Марічка, мабуть, сприймає це як байдужість.
Я намагалася поговорити з донькою, але вона або жартує, або змінює тему. Одного разу таки проговорилася: «Мамо, вона якась зарозуміла. Завжди поводиться, ніби вона тут найкраща, а ми із Златою наче заважаємо». Я здивувалася — мені Соломія ніколи не здавалася гордовитою. Але, може, я просто не бачу того, що бачить моя донька? Марічка завжди була чутливою, а після розлучення з чоловіком стала ще вразливішою.
Розмова із сином
Я вирішила поговорити із Тарасом, щоб зрозуміти, чи немає між ними якогось конфлікту. Він сказав, що Соломія нормально ставиться до Марічки, просто вони «не зійшлися вдачею». «Мамо, ти ж знаєш, Марічка іноді сама всіх відштовхує, вона ж у вічних переживаннях», — додав він. Я не погодилася — Марічка в мене добра й відкрита, просто, можливо, почуває себе невпевнено поруч із Соломією.
Тарас пообіцяв поговорити із дружиною, але я не впевнена, що це допоможе. Боюся, що ця напруга між ними тільки зростатиме. Златка, наприклад, обожнює дядю Тараса, але Соломію називає «тітонькою, яка завжди мовчить». Діти ж відчувають усе гостріше за нас.
Як зберегти родину?
Мені важко бачити, що мої діти не знаходять спільної мови з близькими. Хочу, щоб ми збиралися всі разом, як колись, щоб Златка росла в оточенні люблячої родини. Але як це зробити, якщо Марічка не хоче навіть перебувати в одній кімнаті із Соломією? Поговорити з обома? Чи, може, не втручатися й дати їм самим розібратися? Боюся, що якщо втручуся, тільки погіршу ситуацію.
Якщо у вас були схожі історії, поділіться, як ви вирішували такі конфлікти в родині. Я допомогти доньці та невістці знайти порозуміння? Чи, може, це я вже занадто хочу всіх примирити, і треба просто змиритися, що вони не стануть близькими? Напишіть, дуже потрібна порада…
