Мамо, може, нехай бабуся піде та й заблукає? Тоді всім буде легше, викликаюче промовила Олеся.
Мамо, ну скільки можна? Тепер ти все життя мені це пригадуватимеш? ображено відповіла пятнадцятирічна дівчина.
Не все життя, а доки вона з нами. Якщо вийде на вулицю заблукає і
І загине десь під парканом, а ми житимемо з почуттям провини Мамо, а може, правда нехай? знову запитала Олеся.
Що «нехай»? не зрозуміла мати.
Нехай піде та й заблукає. Ти ж сама казала, що втомилася з нею возитися.
Як ти можеш? Вона мені свекруха, не рідна, але для тебе рідна бабуся.
Бабуся? Олеся примружила очі, як завжди робила, коли злилася. А де вона була, коли її синок нас кинув? Коли відмовлялася сидіти зі мною? Зі своєю рідною онукою? Вона тебе не жаліла, коли ти хапалася за будь-яку роботу, щоб заробити зайву гривню А ще й звинувачувала, що це через тебе чоловік пішов
Годі! різко перебила мати. Дарма я тобі це розповідала. Вона гірко зітхнула. Погано я тебе виховала, якщо в тобі немає жалю до ближнього. Мені страшно. Коли я постарію, ти й до мене так ставитимешся? Що з тобою? Ти ж завжди була доброю. Не могла пройти повз бездомне кошеня, завжди несла додому. А бабуся не кошеня Мати похитала головою. Вона вже покарана. Твій батько кинув не лише нас і її теж.
Мамо, іди на роботу, запізнишся. Я обіцяю, двері замкну, провинувато сказала Олеся.
Гаразд, інакше наговоримо лишнього але мати не рушила з місця.
Мамо, вибач, але дивитися на тебе боляче. Кістки та шкіра. Тобі лише сорок, а ти зігнута, як старезна, ледве ноги переставляєш. Завжди втомлена. Чого ти так дивишся? Хто тобі правду скаже, як не рідна донька? Олеся не помітила, як знову підвищила голос.
Дякую. Дивись, щоб вона газ не вмикала і воду не залишала.
Ось саме про те й кажу сидимо, як прикуті. Жодного життя. Мамо, давай відведемо її до будинку для літніх. Там за нею доглядатимуть. Вона ж нічого не тямить
Знову почала? обірвала її мати.
Усім буде краще, їй перш за все, не зважаючи на матчин роздратування, продовжила Олеся.
Не хочу слухати. Нікуди я її не віддам. Скільки їй залишилося? Нехай вдома
Та вона нас переживе. Іди на роботу. Я нікуди не піду, двері замкну, обіцяю, зі злостю повторила дівчина.
Вибач. Я на тебе навалила забагато Усі гуляють, а ти сидиш із бабусею.
Вони не помітили, що двері до бабусиної кімнати були відчинені. Вона, звісно, чула все, але чи розуміла? І через хвилину забуде.
Мати пішла, а Олеся зайшла до колишньої своєї кімнати, де тепер жила бабуся.
Ба, тобі чогось треба? запитала вона.
У бабусиному погляді не було ні бажань, ні думок.
Ходімо, дам тобі цукерку, Олеся допомогла їй підвестися й повела на кухню.
А ти хто? порожнім поглядом дивилася на неї бабуся.
Пий чай, зітхнула Олеся й поклала перед нею цукерку.
Бабуся любила солодке. Вони з мамою ховали від неї цукерки, давали лише по одній. Олеся дивилася, як та розгортала яскравий фантик. Через рідке сиве волосся просвічувала бліда шкіра. Дівчина відвернулась.
Колись бабуся фарбувала волосся, робила пишну зачіску, підводила губи яскравою помадою. Олеся памятала солодкуватий запах її парфумів. Чоловіки завжди оберталися вслід, поки вона не почала втрачати розум.
Дзвінок у двері відволік її від думок.
Напевно, мама щось забула, Олеся пішла відчиняти.
Але на порозі стояв її друг, старшокласник Андрій. Мати не схвалювала їхньої дружби, тому він приходив, коли її не було вдома.
Привіт. Чого так рано? Мама щойно пішла, пошепки сказала Олеся.
Знаю. Вона мене не помітила.
Людочко! почувся з кухні бабусин голос.
Хто така Людочка? запитав Андрій.
Вона так маму називає, думає, що це її донька. Зараз відведу її до кімнати. Іди у ванну й сиди тихо. У неї зараз просвітлення. Олеся підштовхнула його до дверей.
Там нікого немає, сказала вона, повернувшись на кухню й побачивши порожню чашку.
Я чаю хочу, промовила бабуся.
Але ж ти Олеся зрозуміла, що пояснення марні.
Бабуся швидко забувала все, особливо те, що сталося недавно. Але добре памятала минуле. Часто плутала їх із мамою. Проте інколи до неї повертався розум на хвилину.
Олеся знову поставила чашку й поклала цукерку. Бабуся довго розгортала фантик непослухняними пальцями. Коли чай закінчився, Олеся відвела її до кімнати.
Тепер спи, сказала вона й зачинила двері
