Мамо, тато був правий, коли казав, що в тебе з головою не все гаразд! Тепер я сам бачу ти ненормальна. До лікаря не зверталася?
Марія Степанівна з німим розпачем подивилася на сина. Він завжди був непростим, але щоб так відверто кидати матері такі слова в обличчя
Миколо
Вона й подумати не могла, що через двадцять пять років шлюбу саме вона подасть на розлучення. Але одного дня раптом зрозуміла вона ніколи не знала цієї людини по-справжньому. За стільки років можна б було вивчити кожну рису характеру, але Вийшло як вийшло. Її чоловік, Василь, виявився жорстоким.
Коли Марія підібрала на вулиці знесилене цуценя таке худе, що крізь шкіру проступали всі кістки, він влаштував сцену.
Марусю, тобі справді більше нічим зайнятися?! кричав він так, що лунало по всій хрущовці. Навіщо ти цю покидьківщину в хату затягла?!
Василю, та подивись на нього Він же ледве дихає. Хіба можна було пройти повз?
Усі проходять, а ти не змогла? Свята Тереза, чи що? У нас найрозумніша, виходить?
Того вечора Марія Степанівна довго ридала в подушку. І через те, як слабко тремтіло цуценя на її руках, і через те, яким холодним і чужим раптом став чоловік.
Ні, він не був ідеалом, але вона завжди вірила, що під грубою оболонкою живе щось добре. Але того дня він перетнув межу. *”Як можна бути настільки бездушним?”* думала вона, обтираючи сльози. *”Як можна дивитися на страждання і навіть не спробувати допомогти?”*
Скандал не закінчився одним вечором. Василь щоразу натякав, що ця “покидьківщина” йому заважає.
Коли ти нарешті позбудешся його? Скільки можна терпіти цю “недособаку” вдома?
“Недособакою” він називав цуценя лише тому, що воно було слабке й постійно дрожало, навіть у теплій квартирі.
Замість того щоб допомогти дружині виходити маля й знайти йому господарів, Василь просто йшов у гараж до таких же “мужиків”, що тікали від своїх дружин. Повертався пізно, пяний, і знову лаявся.
Не любиш тварин це ще можна зрозуміти. Марія сиділа біля вікна, гладила цуценя по голові. Але ж як ти можеш бути байдужим до мене? Хіба тобі не важливо, що мені важко?
Бо їй справді було важко. Вона брала відгули на роботі, щоб відвезти цуценя до лікаря, або просто побоялася залишати його наодинці з чоловіком. Після стількох років шлюбу вона його не впізнавала. Від нього тепер можна було очікувати будь-чого.
І одного разу, коли на роботі їй раптом стало неспокійно ніби хтось стиснув серце, вона поспішила додому. І застала Василя на місці злочину: він ніс Цвіта до смітника.
Цього вона йому не пробачила. Подала на розлучення.
Через собаку?! верещав він. Ти з глузду зїхала!
Марія не слухала. Вона не була ні старою, ні божевільною. Просто зрозуміла: жити з ним більше не може.
Вони мали дорослого сина, Миколу, який жив із дівчиною в іншому місті. І він, на її подив, став на бік батька.
Мамо, ти серйозно? Через якогось собаку руйнуєш сімю?
Сімї вже немає, сину. Вона гірко зітхнула. Я розлучаюся не через собаку, а через те, що твій батько перестав бути людиною.
Ти можеш не любити тварин, можна їх ігнорувати. Але свідомо завдавати їм болю Нормальний чоловік так не вчинить!
Але син не зрозумів. На знак протесту він перестав з нею спілкуватися.
Це не батько втратив людяність, а ти, кинув він останнє. Вигнала його з власної квартири!
Адже житло належало Марії ще до шлюбу, тому Василь не міг претендувати на нього. У нього був батьківський будинок у селі, але він давно там не зявлявся. Їй це було байдуже.
Він зробив свій вибір. Ніхто не змушував його бути жорстоким. Страшно було подумати, що сталося б із Цвітом, якби вона не встигла.
Але все обійшлося. Вона виходила цуценя, поставила на лапи. Спочатку хотіла віддати в добрі руки, але залишила собі.
Якщо підібрала, то тепер і відповідальність на мені, сказала вона.
Гав! радісно підстрибнув Цвіт.
З часом Марія почала приходити до місцевого притулку для тварин. Допомагала тим, кого кинули.
Грошей майже немає, зізналася завідувачка. Якщо щось і платимо, то копійки.
Я не за грошима, відповіла Марія.
І одного разу Цвіт познайомив її зі старим псом на імя Грім. Той лежав у кутку вольєра, незворушний. В очах лише пустка. Таке саме колись було в Цвіта.
Його кинули, коли господар переїхав, розповіла працівниця. Привязав до паркану й поїхав.
І ніхто не взяв?
Один чоловік забирав, але через місяць повернув. Сказав: «Мені потрібен собака, а не овоч».
Марія вирішила знайти йому дім. Розмістила оголошення. Одного дня под
