Колись давно, ще будучи підлітком, я згадую, як мати мого друга ганьбила мене перед усіма, навіть не підозрюючи, що я була його коханкою.
Я і Андрій познайомились у продуктовому магазині «АТБ» неподалік його будинку, де я після занять у коледжі підробляла. У девятнадцять років я мріла про фінансову самодостатність, відкладати кілька гривень, тож брала додаткові зміни. Батьки були горді: я одночасно вчилась і працювала, тому могла дозволити нову підручникову збірку чи поїздку до Карпат. Андрій теж підтримував мене, хоча сам ще не мав роботи.
Наші стосунки розвивалися поступово. Андрій дарував мені букети польових квітів, я у відповідь підкидувала йому шоколадні цукерки, а іноді залишалися до пізньої ночі в магазині, коли вже не було покупців, і розмовляли про майбутнє.
Щастя тривало лише два тижні. Одного вечора, коли я працювала у вечірню зміну, до магазину зайшла мати Андрія разом із сином. Вона не помітила, як Андрій підморгнув мені і обмінявся посмішкою. Під час розрахунку каса застрягла, і одна з клієнток розсердилась, скаржачись, що вже купувала там «мільйон разів» і що я щось «підміню». Мати, піднявши голос, назвала мене шахраєм, стверджуючи, що я намагаюся обдурити людей без чеку.
Дивись, Андрію, казала вона, чому треба так старанно вчитися? Щоб більше ніколи не стояти тут і говорити, що каса «заплуталася».
Я відчула глибоке соромлення, бо переді мною стояли інші покупці, яких я вже бачитиме в майбутньому, шепочучи про мене.
Андрій благав мене пробачити його матір, яка, за його словами, мала «поганий день». Я не змогла. Я розійшлася з ним, залишила роботу і, на щастя, знайшла вакансію за кордоном, хоч і за меншими заробітками, але з довшими годинами, без потреби стикатися з людьми, схожими на його матір.
Тепер я розумію, що кожна праця важлива, особливо коли ти студент і вибору мало. Приємно, коли батьки впевнені у здібностях дитини, проте це не означає, що життя не підкине комунебудь з дипломом роботу касира. Це був важливий урок, який я зберігаю в памяті.
