Мама виявилась зайвою
А ця квартира як? Та сама на четвертому?
Я там зайва! зізналася Зоряна Фоміна, яка дуже червоніла.
Тоді їдемо до мене! раптом запропонував колишній однокласник.
Ляля, Рибка, це ти? крикнув якоїсь чолом чоловік.
Та я ж Рибка! відповіла жінка, хоча вже не була Рибкою, а Фоміною після розлучення залишила прізвище чоловіка. Цікаво, звідки він її знає?
А я Олексій Лебедєв! радісно вигукнув незнайомець. Не впізнала? Я ж одразу впізнав, бо ти зовсім не змінилася!
Левко покинув дружину після народження другої дитини. Виявилося, що вона не створила йому умов для росту. Це були «лихі девяності». Ніхто про особистий розвиток і не чув усі виживали, як могли. Інтернету ще не було, коучів теж. Але чоловік пішов: Олена залишилась з двома дітьми, один з яких був немовлям.
Першою думкою було завершити все якимось способом. На щастя розум переважив. На допомогу прийшов тато: завод, де працював, розвалився, і його звільнили інженер став нянькою.
Жили важко, майже на голодний живіт: в родині працювала лише мама. Аліменти Левка були смішними, а все дорожчало з геометричною прогресією у гривнях. Коли малюку виповнився рік, дівчина почала привозити шуби з-за кордону, і матеріальна сторона трохи полегшилася.
Разом їм вдалось підняти дітей! І навіть навчити їх безкоштовно! У дітей вже були свої сімї. Першою вийшла заміж Ленка: «Я вагітна, мамо! Скоро станеш бабусею!» радісно крикнула вона.
Все було добре, аж доки донька не привела до їхньої двокімнати, яку ще батькові в сімидесятіх дали на заводі. Тоді ще не було «хору», а окремі двокімнатки вважалися розкішшю. У ній був гардероб і балкон.
Тепер Зоряна Фоміна мусила спати в одній кімнаті з сином, а потім і Сергій привів свою пасію: «Подамо заяву!» сказав він. Усе виглядало красиво й піднесено, та проза життя переважила: виявилося, що мамі не кудись спати!
Поки пасія ночувала в підкладних просторах, це ще було терпимим: розкладка добре ставала і в кухні, і в гардеробі. Спати на кухні Олена категорично відмовилася це було, за її уявленням, принижуюче. Тож залишився гардероб
Не закривай двері, і все буде добре! порадили син і дочка, які голосно сміялися в хору.
Після пятидесяти деньків у гардеробі стало трохи краще. Кілька днів усе йшло спокійно вона не закривала двері. Та раптом побачила в гардеробі свої речі, викинуті зі шкафа, і бездільники: її остаточно переселили туди
Тим часом Сергій уже одружився: «Ти повинна зрозуміти, мамо! Грошей на оренду немає! Тож вибач».
А вона намагалася бути корисною: готувала і прибирала! А їх у гардероб, немов старого собаку
Перспектива залишитися серед банок і коробок не вабила. Бувало дуже соромно: виховала сина і доньку, а нічого не сказати!
Куди йти? Грошей мало вона працювала вчителем англійської у школі, під час репетиторства теж не вистачало, аби зняти достойну квартиру. А безкоштовний гардероб у неї був і так.
Тоді Олена Фоміна, взявши сумочку з паспортом і картою зарплати, просто вийшла з будинку і сіла на лавку під під’їздом: можливо, прийде якась конструктивна ідея На наступний день уроків не було: сидіти можна було до «морквяного» заходу.
Ляля, Рибка, це ти? крикнув той самий дядько.
Я ж Рибка! повторила вона, вже не Рибка, а Фоміна.
А я Олексій Лебедєв! знову вигукнув незнайомець. Не впізнала? Я ж одразу впізнав, бо ти зовсім не змінилася!
«Ось не треба брехати: не змінилася! Ще як змінилася!» сумно подумала Лавка, вже давно ставши Оленою Фоміною.
А час з нами робить те, що і добрий лікар, і поганий косметолог! Підтвердженням був колишній найкрасивіший хлопець з класу, який переріс у лисого, повного, старого чоловіка. І вона, мабуть, не краща
Скільки вони не бачилися? Двадцять років? Тоді, на вечорі зустрічі, ще всіх можна було впізнати.
Вона ж у школі закохалася в нього! Навіть на випускному запросила на «білий медляк».
Він одружився на страшненькій донечці якогось партійного працівника, що мав безмежні повноваження, карьеристфігов.
Чого сидиш? Холодно ж! Не замерзай! розсміявся Олександр, від чого вона тоді розбігалася від сміху.
Шкільний друг вдарив поболезному: у ті часи на лавках сиділи лише «бомжи»
А ти що робиш у цьому районі? перевела розмову Олена. Ти ж, наче, переїхав?
Приїхав внуків відвідати: вони живуть у моїй колишній квартирі! Тепер їду додому! Куди ти? Ти теж живеш у старій квартирі? Я навіть поверх памятаю четвертий!
Підемо разом: згадаємо школу, Рибка! Та й наш «медляк» на випускному!
А ти його памятаєш? здивувалась літня жінка.
А то! А куди ти потім пропала після школи?
Я пропала? обурилася Олена. Це ти зі цією мавпочкою зустрічався! Ну, і я сама себе усунула!
Не плути причиннонаслідкових звязків, Рибко: ти спочатку сама себе усунула, а вже потім я став зустрічатися з мавпочкою! поправив її Олексій. Ну, куди ж тобі?
І тоді Олена Фоміна сказала правду: «Нікуди!» і заплакала.
Як це нікуди? У тебе, що дому немає? розгубився кавалер.
Виходить, що немає! тихо відповіла жінка.
А ця квартира як? Та сама на четвертому?
Я там зайва! зізналася Олена, червоніючи.
Тоді їдемо до мене! раптом запропонував колишній однокласник.
А мавпа А дружина як? спитала Оля, бо чоловік приніс додому якусь тітку Та не ночувати ж на вулиці!
А з мавпочкою ми давно розлучилися! Давай, піднімай свою пяту точку! Не бійтеся я до вас не навязуватимусь.
І чоловік простяг її руку, допомагаючи піднятись з лавки, і сказав: «Ну що, політаємо? У мене машина за кутом!»
І вони «полетіли».
Квартира колишнього однокласника виявилась, неочікувано, затишною. Олексій не брехав: він дійсно не навязувався! Але лише два місяці а потім запропонував вийти за нього заміж.
Їм по пятдесяттри, наші роки. До того ж йому завжди подобалася весела сміючка Лавка. Їхній «медляк» він запамятав на все життя.
І Лавка дала згоду симпатичному ріелтору: хто б на її місці відмовився?
За весь цей час діти ні разу не подзвонили мамі. Спочатку вона чекала інтенсивно, потім просто чекала, а потім у неї зявилась інша мета підготовка до шлюбу і сімейне життя.
Дітям про шлюби не повідомляли. Велике свято не планувалося: лише посиділи в кавярні з чотирма свідками. Тож відсутність родичів була хоча б поясненою.
Пізніше Оля просто видалила телефони донечки і сина зі своїх контактів.
Бо якщо за такий час про речі не згадали, значить, вони не дуже потрібні! Так навчають розумні коучі щодо розхламу. Теж саме можна застосувати і до людей: мама виявилась в житті дітей зайвою річчю.
А отже, і вони їй не потрібні! Жорстко? Так. Справедливо? Так.
Відтоді, як жінка звідти пішла, пройшло вісім місяців. Наближалися довгі новорічні канікули, і Оля з чоловіком поїхали закупатися в супермаркет.
Раптово пролунав крик: «Мамо!», і на шию Олені кинулася донечка, поруч крокував радісний син
Вони обіймалися, а потім мама запитала:
А ви що в такому дивному складі?
Бо брат і сестра ніколи не ходили разом по магазинах: або самі, або зі своїми половинками.
А ми тепер завжди в такому дивному складі! пояснив зніяковілий Сергій.
Виявилося, що обидва розлучилися!
Що одразу? здивувалась мама. Ви лихі! Але чому?
Бо бо! відповіли вони, і слово «лихі» підказало мамі точку: їх розбудили!
Прийшли в неподходящий час і застали їх разом: чоловіка Леньки і дружину Сергія! При цьому, як кажуть, у них давно «морквяна любов» і всі справи
Коли ти повернешся, мамо? нетерпляче спитав усміхнений син: тепер у них усе буде добре!
Додав: «Куди ж ти зникла? Ми сумуємо!»
Чому ж ви так рано зрозуміли? втрутився якийсь дядько, стоячи поруч зі странно схудлою мамою. Ви ще пару років планували, щоб Лавка вас зовсім не впізнала!
А вам що? обурився Сергій, підходячи до Лавки
Коли ти повернешся?
Так, додала радісна донечка, бо Сергій нічого не хоче робити по дому, уявляєте? А я з дитиною зовсім заплуталась!
Спробувала пожартувати: «Хорошого сина ти виховала!»
Жарт не спрацював. А протилежний дядько спокійно сказав:
«Тож прояви свої педагогічні якості і спробуй перевиховати братикакозлика, а то ми всі майстри критики!»
А ви хто? глузливо спитала донечка.
Я, власне, чоловік у драповому пальті! відповів чоловік.
Так, на ньому дійсно було гарне драпове пальто. А мама мала на собі щось новеньке: раніше всі гроші йшли лише на її одяг.
Який чоловік? хором здивувалися діти.
Звичайний: супругус вульгарис! виголосив нахабний тип. Тому мама не повернеться! У неї тепер власне життя!
Хіба ти не хочеш бути бабусею? сподівалася Ленка.
Лавка хоче бути дружиною це значно приємніше! До того ж, навіщо мені спати з бабусею? сказав чоловік, і додав: «Ну що, приємно було познайомитись! А тепер йдемо!»
А ми? тихо спитав Сергій.
І ви, мабуть, підете, з іронією промовив мамин чоловік.
За весь цей час мама не робила жодної спроби вступити в розмову, лише посміхалася кутами губ.
Чоловік взяв Олену Фоміну за руку і сказав:
Ну що, політаємо?
І вони «полетіли». А здивовані діти залишились стояти: ось так
Коли Олена з Олексієм повернулися з покупок, чоловік запитав:
Ну як, скафандр не стискає? Повітря вистачає? Не задихаєш?
Вони обидва добре знали, про що йде мова. І знали значення імені Олександр: скафандр, захисник. Він і був таким захисником. Чи можна задихнутись від кохання? Ніхто його так не любив
І Лавка подумала, що нарешті їй попав скафандр точно за розміром: можна спІ Лавка зрозуміла, що нарешті знайшла свій справжній політ у житті, і вирушила назустріч новому світу.
