Мамо, чому ти мене не запросила на своє свято? Вона стиснула телефон, аж нігті впилися в долоні. Ти ж сама розумієш мати зітхнула. Як ти пішла з дому батько не може тобі пробачити. А Андрій ну, він завжди був на боці Оксани, яка тебе взагалі не поважає.
Оля стояла перед дзеркалом, підмальовуючи вії. Рідкісний вечір без дітей подруги наполягали, щоб розслабитися. Розлучення ще не оформили остаточно, але жити з чоловіком під одним дахом вона більше не мала сили.
Сама руйнуєш родину, гримтив батько.
Завжди ускладнюєш життя, підтверджував брат.
Вона давно перестала щось доводити. Навіщо? Чоловіча солідарність була міцнішою за правду.
Але від мами було найболючіше чути, що ідеалів не існує, ти живеш у мріях. Ніхто не розумів, чого їй не вистачає. А отже проблема в ній самій.
Задзвонив телефон. У трубці голосно сміялася Іра:
Готова? Таксі чекає!
Так, виходжу.
Діти вже спали погодилася посидіти з ними не мати, яка покаранням уникала Олю за розлучення, а свекруха, єдина, хто не сипав на неї прокльонами.
Ви впевнені, що все гаразд? перепитала Оля вже біля дверей. Дзвоніть, якщо щось!
Та годі вже! Жінка махнула рукою. Вони ж не немовлята. Тобі хоч раз потрібно відпочити.
Вона кивнула, але в грудях щось стиснулося. Раз на рік. А вона вже три роки не бачила нічого, крім дитячих свят і батьківських зборів.
Клуб гув від музики, яскраві вогні блимали, як у казці. Оля навіть трохи нервувала так давно не була ні в яких вечірках, не почувала себе просто жінкою, а не матірю чи невдахою, яка зруйнувала «нормальну сімю».
Ну нарешті! Іра схопила її за руку. Ми вже почали святкувати без тебе!
Оля посміхнулася і випила келих одним ковтком. Боже, як давно це було.
Танцюємо?
Пізніше, я
І тут вона побачила.
За центральним столом її брат Андрій, його дружина Оксана у блискучій сукні, батько з келихом шампанського, тітка Надя, дядько Сашко Вся її родина.
Як голос завмер.
Іра помітила її погляд, глянула туди:
О, це ж твої? Який збіг!
Збіг?
Раптом прозріння. Середа. День народження матері.
Мамо, твій день народження ж у середу? питала вона на вихідних. Ми завжди святкували в суботу. Цього року теж?
Мати уникала її погляду.
Ой, яка там субота, не кожного ж року святкувати. Цього разу не вийде, справи
Справи? Так. Справи це зібратися всім, але без Олі. Відсвяткувати. Вона зайва. Та, що все псує.
Ти як? Іра нахмурилася.
Вона відступила.
Я? Мені треба додому.
Що?! Ти тільки прийшла!
Але Оля вже йшла до виходу, серце билося так, ніби хотіло вискочити, а в очах стояли гарячі сльози. Ніхто з рідних її не помітив.
У таксі вона втупилася у вікно і нарешті дозволила собі заплакати. Тихо. Вони не хотіли її бачити. І, схоже, ніколи не хотіли.
Таксі зупинилося біля будинку, але виходити не хотілося. Всередині все горіло від образу, від сорому, від цього вічного питання: чому? Що зі мною не так?
Не встигла закрити двері, як задзвонив телефон. Повідомлення від брата: «Привіт. У мами сьогодні свято. Ти привітала?»
Вона сіла на лавку біля підїзду, набрала у відповідь:
Я була там. Ви мене не помітили.
Заплющила очі. Зітхнула. Видалила повідомлення.
Телефон знову задзвонив. Мама.
Алло? Голос задрижав.
У тебе все добре? Мати шепотіла, ніби боялася, що її почують. Андрій каже, ти не відповідаєш
Я була у клубі.
Пауза.
У якому клубі?
У тому самому, де ви всі.
Тиша. Потім шепіт, ніби мама прикрила трубку.
Ти ти нас бачила?
Так.
Ще пауза. Довга.
Мамо чому? Вона стиснула телефон, аж пальці збіліли.
Ти ж розумієш мати зітхнула. Як ти пішла з дому батько не може тобі пробачити. А Андрій ну, він завжди був за Оксану, яка тебе не поважає.
А ти?
Мовчання.
Відповідь була зрозуміла і так.
Вдома діти спали. Свекруха, побачивши її обличчя, нічого не запитала просто налила чаю з медом:
Пий. Ти вся тремтиш.
Оля взяла чашку і раптом розридалася:
Вони були у клубі. Влаштували свято. Без мене. Навмисно. Не хочуть мене бачити.
Свекруха стиснула її руку:
Боляче. Поплач, стане легше. А потім запитай себе чи варті т
