16 жовтня
«Мамо, я нам бабусю знайшов, вона на вулиці плакала!» так мені сказав сьогодні Назарчик. Я тоді ще не знала, що поява цієї жінки змінить наше життя назавжди…
В Назарчика, який тільки-но виповнилося шість, відпала підошва на єдиних осінніх черевичках. Він прийшов із школи, смішно шаркаючи ногою, аби не відірвати остаточно. Я купила ці черевики лише минулого місяця, та що вдієш грошей обмаль, доводиться економити на всьому. Я працюю на дві зміни, втомлююся так, що ввечері вирубаюсь, ще не вдягнувши піжаму. Але Назарчик ніколи не скаржиться і за все себе винить: “Мамо, це не ти винна, я просто невдало наступив”.
Він присів біля зупинки маршрутки підправити підошву, і тут почув стиха плач. На краю лавки сиділа старша жінка у чистому пальті, поруч велика клітчаста сумка. Вона витирала сльози і тремтіла, навіть хоч на вулиці було досить тепло. Назарчик забув про свої черевики, сів ближче й обережно торкнувся її рукава:
У Вас теж черевик порвався? тихо спитав він.
Жінка здригнулася, подивилась на нього й гірко всміхнулася:
Ні, милий, не черевик, а ціле життя розірвалось так і розсипалось на очах
Її звали Оксана Семенівна, їй було шістдесят вісім. Все життя вона працювала медсестрою, одна виростила сина Олесандра. Коли син одружився, Оксана Семенівна прийняла невістку як рідну. Місяць тому Олександр почав умовляти:
Мамо, продаймо твою двокімнатну, додамо наші накопичення і купимо великий дім під Києвом! Будемо разом, ти зможеш город завести А вона, довірлива, зраділа: нарешті про спільне подвійне щастя мріялася!
Квартиру відразу продали. Гроші син забрав нібито на оформлення. А сьогодні вранці вони посадили маму до машини з речами, привезли на край міста у Бровари і сказали: Посидіть хвилинку, ми тільки за документами скочимо та повернемося.” Відїхали і все. Телефон сина вимкнений. Оксана Семенівна простояла на тій зупинці шість годин. Так вона й зрозуміла, що більше її шукати ніхто не буде. Рідний син із невісткою обібрали все, залишили на призволяще.
Як це не повернеться? щиро здивувався Назарчик. Ви ж не старий матрац! Ходімо до нас, у нас, хоч і маленька кімната, але місця вистачить. Моя мама добра, хоч і часто сумує. Нашого тата нема біля нас приходить тільки, коли випє, тоді свариться і гроші забирає А мама плаче тоді. Ходімо я з нею поговорю!
Оксана Семенівна вагалась, але ночувати на вулиці було б загибеллю. Взявши сумку, не поспішаючи, рушила за Назарчиком.
Я, Катерина, коли почула цю історію, аж руки затремтіли від злості і співчуття.
Боже, як можна отак із матірю? вигукнула я і побігла ставити чайник. Залишайтесь, Оксано Семенівно, залишайтесь у нас.
З того моменту в нашій орендованій однокімнатці все змінилося. Тепер, коли я поверталася з роботи, у хаті пахло домашніми пиріжками, на плиті парував борщ, Назарчик спокійно робив уроки. А його черевики Оксана Семенівна віднесла в майстерню і полагодила з тієї пенсії, яку встигла переказати на картку ще до зради сина.
Я почала посміхатись, навіть купила собі нову сукню. Ми стали справжньою сімєю. Оксана Семенівна стала нашою берегинею.
Та одного вечора у двері загуркотіли кулаки. То прийшов мій колишній, Вадим. Я злякалась, втиснулася у крісло, пригорнула до себе Назарчика.
Вадим увірвався в коридор і хрипким голосом прошипів:
Жінко, гроші давай! Знаю, що аванс отримала.
Я не встигла й рота відкрити, як із кухні зявилася Оксана Семенівна в руках важка чавунна сковорідка.
Ану геть, дармоїде! суворо сказала вона. Ще раз тут появишся так дам сковорідкою, що забудеш дорогу! Я зі старшим дільничним уже знайома живе у сусідньому підїзді, йому все розповім!
Вадим сторопів, звик, що я мовчу, а тут хтось новий та ще й із сковорідкою! Він розгубився, подивився на неї й, спотикаючись, вискочив надвір, захлопнувши двері.
Оксана Семенівна поставила сковорідку, закрила двері на ключ і, лагідно усміхаючись, звернулася до нас:
Ну що, дівчата, чай із шарлоткою будете?
Назарчик із захопленням дивився на нову бабусю.
Мамо, прошепотів він, смикнувши мене за рукав, добре, що я її знайшов, так? Тепер нас ніхто не скривдить!
Я обійняла сина, і сльози покотилися по щоках. Але цього разу від справжнього родинного щастя.
Як ви вважаєте, чи правильно, що я пустила до оселі зовсім незнайому жінку? І чи наздожене бумеранг сина Оксани Семенівни за таку зраду?
