Мамо, мені вже десять років, правда? несподівано промовив Михайлик, повертаючись із школи.
Ну і що з того? здивовано підняла брови мама і поглянула на сина.
Як це «що з того»? Хіба ти забула, що ти з татом мені обіцяли, коли мені виповниться десять?
Обіцяли? Що саме?
Обіцяли дозволити завести собаку.
Ой, ні! майже злякано вигукнула мама. Тільки не це! Хочеш, ми купимо тобі електросамокат? Найдорожчий, за пятнадцять тисяч гривень. Тільки пообіцяй, що про собаку ти більше й не згадаєш.
Ось ви які Михайлик образливо надув губи. Вчите мене, що слова треба дотримуватись, а самі забуваєте обіцянки Ну добре…
Син зачинився у своїй кімнаті й не виходив звідти аж до повернення тата.
Тату, а ти памятаєш, що ви мені з мамою обіцяли розпочав Михайлик, та тато перебив:
Мама вже подзвонила, сказала про твоє бажання. Тільки навіщо тобі та собака?
Тату, та я ж мрію про собаку вже, може, рік! Ви ж знаєте
Та чули, чули. Надивишся мультиків про Барбоса і ведеш себе, наче малий! Мало чого ми з мамою хотіли б. А ти знаєш, що породисті собаки коштують недешево?
Мені не треба породисту, схвильовано вигукнув Михайлик. Мені й простенька підійде, навіть безпритульна. Я нещодавно читав в інтернеті про собак-байстрюків, їм так нелегко.
Ні! перебив тато. Яку ще безпородну? Навіщо нам така? Не гарна й взагалі. Так, Михайлику, слухай Я погоджуся взяти в дім покинуту собаку, але лишень якщо вона буде породистою і молодою.
Обовязково таку? аж скривився Михайлик.
Саме так! Тато зиркнув на маму і непомітно підморгнув. Ти ж будеш її виховувати, на виставки водити. Стару вже не навчиш дрессуванню! Так що, якщо знайдеш у Львові молодого красивого породистого безпритульного пса, ми підемо тобі назустріч.
Добре сумно видихнув хлопчик. Бо ж Михайлик ніколи не бачив на вулицях Львова покинутих породистих собак. Але надія вмирає останньою вирішив спробувати.
У неділю він подзвонив другу Володі, і після обіду вони пішли на пошуки.
Через півміста пройшли до самого вечора, а жодної покинутої породистої не знайшли. Гарних собак було чимало, але всі з господарями, на повідках.
Все, втомлено зітхнув Михайлик. Досить Я так і знав, що не пощастить
Давай наступної неділі зїздимо у притулок, запропонував Володя. Я читав, там і породисті зрідка трапляються. Лише адресу притулку треба знайти. А поки що давай посидимо, відпочинемо.
Побачили порожню лавку, вмостилися й стали мріяти, як візьмуть красиву собаку з притулку, і разом навчатимуть її командам. Ще трохи посиділи і подалися до свого подвіря.
Раптом Володя смикнув Михайлика за рукав і кивнув у бік тротуару:
Дивись!
Михайлик озирнувся і побачив невеличке, брудно-біле щеня, яке, кульгаючи, неквапом бігло тротуаром.
Дворняжка, твердо сказав Володя і посвистів.
Щеня озирнулось, радісно кинулася до хлопців, але в двох метрах раптом зупинилось.
Боїться людей, сумно промовив Володя. Хтось, видно, сильно налякав.
Михайлик тихенько посвистів і простягнув руку. Щеня потягнуло носика до хлопця, і коли той обережно підійшов ближче, песик не відбіг, лише обережно помахав хвостиком.
Пішли, Михайлик, занепокоєно мовив друг. Для чого тобі така собака? Ти ж шукаєш породисту. Породистій можна вигадати красиве імя, а цій лише Кнопка і підійде Володя отвернувся й пішов далі.
А Михайлик ще погладив щеня, а потім, засмучений, рушив за другом. В глибині душі він би радо забрав цуценя й такого додому.
І тут пролунав писк.
Михайлик зупинився. Щеня тихенько скавуліло.
Володя обернувся, глянув на пса й прошепотів:
Михайлик, хутко йди за мною. Але не обертайся! Щеня на тебе такими очима дивиться
Якими?
Наче ти його хазяїн і залишаєш його тут. Біжимо.
Володя побіг, а у Михайлика ноги приросли до місця. Стояв і боявся озирнутися. Але коли вирішив теж тікати, хтось легенько потягнув за штанину.
Поглянув униз два розумних чорних собачих очі дивилися просто в душу.
І тут Михайлик, не вагаючись ні секунди, підняв цуценя на руки, притис до себе міцно-міцно. В ту ж мить вирішив: якщо батьки не погодяться взяти Кнопку, він втече з дому. Разом із нею.
Та виявилося, що і в батьків добре серце Наступного дня Михайлика зустрічали не лише мама й тато, а й вимита, сніжно-біла й безтурботна Кнопка, яка весело крутила хвостиком у коридорі.
