Мамо, ти хочеш відписати нашу хату на сина брата? А потім до мене прийдеш доживати? Я тебе не пущу!
Навіть не мрій! Мамо, ти при собі? Сама чуєш, що кажеш? Він тебе одразу ж вижене, хіба не розумієш?
Оленко, не перечи мені! Я так вирішила!
Спочатку мати намагалася триматися, виглядати твердою, але потім розплакалася у глибині душі вона знала, що чинить несправедливо.
Справа була в тому, що син Тарас, молодший брат Олени, завжди був її улюбленцем. Олена Іванівна народила його вже після тридцяти. А Олену у молодих роках, наспіх.
Тому й ставилася до дочки як до чогось другорядно є, і добре. Виховувала її переважно бабуся, бо Олена Іванівна тоді прагнула закінчити інститут.
А Тараса вона народжувала вже свідомо, коли вдруге вийшла заміж і насолоджувалася материнством.
Олена бачила все це. Та не розуміла одного чому мати настільки відверто виділяє брата.
Зазвичай батьки ховають таке, але її мати навіть не соромилася визнати, що Тарас їй рідніший.
А потім ще й дивувалася, чому брат із сестрою ніколи не ладнали. Дивно? Може, були причини?
Тарасові з дитинства діставалося все найкраще. А Олена мала задовольнятися тим, що є, і навіть не сміла нарікати.
І грошей йому давали більше. Він же чоловік, так і має бути. А те, що на кілька років молодший неважливо.
Запамятай! Тарас, коли виросте, сам зароблятиме на свою родину. А поки що я мусила йому допомагати!
Мамо, а я?
А ти? Твоя справа добре вийти заміж і триматися за чоловіка, рішуче сказала мати, розставляючи тарілки.
Олена заперечила, сказала, що не збирається залежати від чоловіка і хоче розвиватися сама.
Що за маячня! Тобі самій не смішно?
А що тут смішного?
Ніхто в нашій родині так не думав.
Значить, я буду першою.
Олена не розуміла матір і не хотіла їй коритися. Незабаром вона зняла квартиру і зїхала.
Це було немов глоток свіжого повітря. Жити під одним дахом із братом і матірю стало неможливо.
Але вони не сумували. Більше місця залишилося.
Минуло пять років. Олена встигла взяти іпотеку і виплатити її.
А Тарас досі жив із матірю, привів туди дружину, а потім у них зявилася дитина.
Олена Іванівна завжди задовольнялася тим, що є аж до певного моменту.
Уяви, дочко, сусідка купила посудомийку! Не сама, звісно, діти подарували.
Це добре.
От би й мені таку, та боязно навіть заікнутися!
Чому?
Бо в Тараса зараз роботи немає. А його жінка, Марічка, у декреті, отримує копійки.
Тарас мав ще одну рису своїми грошима він не ділився. Його влаштовувало жити на матчині пенсійні.
Тарасе, коли в тебе прокине
