Мамо, усміхнись
Ярослава терпіти не могла, коли до них у гості приходили сусідки та просили маму заспівати.
Оленко, заспівай, у тебе такий гарний голос, а й танцюєш ти чудово, мама починала співати, а дружки підхоплювали спів, часом усі разом виходили у двір, танцювали коло яблунь.
У ті часи Ярослава жила з батьками в селі під Полтавою, у їхній світлій хаті, і ще був молодший брат Павлусь. Мама завжди весела, привітна, сміялася разом із гостями, після чаювання казала:
Ще приходьте, дівчата, гарно посиділи, гарно поспілкувались, ті обіцяли повернутися.
Чому Ярославі не подобалось, як мама співає й танцює, вона й сама не знала. Вона вчилась тоді у пятому класі та одного разу несміливо сказала:
Мамо, не співай і не танцюй так, прошу Мені соромно.
Вона й досі, вже дорослою, а сама мати, не може цього пояснити. Але Олена тоді відповіла:
Ярославко, ти не бійся й не соромся, коли я співаю краще радій. Я ж не вічно така буду треба жити й тішитись поки ще молода
Ярослава тоді не задумувалась, не розуміла: не завжди у житті буває радісно.
Коли в шостому класі, а брат у другому, їх залишив батько. Взяв речі і пішов. Ярослава не знала, що сталося між батьками. Минав час, і вже підлітком вона запитала:
Мамо, а чому тато покинув нас?
Дізнаєшся, як виростеш, коротко відповіла мама.
Олена тоді не змогла сказати Ярославі, що застала чоловіка з іншою жінкою Марисею з сусідньої вулиці, коли повернулась з роботи, бо забула вдома гаманець із гривнями.
Двері були відчинені здивувалась, адже чоловік мав бути на роботі, ще ж тільки після десятої. Зайшла у хату й застала страшну картину у своїй спальній кімнаті. Вона остовпіла, а Іван із Мариною переглянулись і з єхидною усмішечкою глянули на неї, мовляв, чого прийшла раніше.
Увечері, коли чоловік повернувся, був скандал, діти того не чули гуляли у дворі.
Збирай речі, я вже зібрала, йди геть. Я ніколи не пробачу зради.
Іван знав: Олена не простить, але все ж намагався поговорити.
Оленко, ну буває, прости забудемо, у нас же діти
Я сказала, йди, ці слова стали останніми, і вона вийшла у двір.
Іван мовчки взяв сумку й пішов, а Олена стояла за хатою та спостерігала. Біль від зради не відпускав її душу.
Якось виживемо з дітками, думала і плакала ночами. Ніколи не пробачу.
І не пробачила. Залишилась одна з Ярославою і Павлусем. Знала, буде важко, але що так про це дізналась пізніше. Пішла прибирати у сільраді вдень, а ночами працювала у пекарні. Не висипалась, і усмішка з лиця зникла назавжди.
Хоч тато і пішов, Ярослава з братом спілкувались із ним жив через три двори з Марисею. У неї теж був син однокласник Павлуся. Олена не забороняла дітям бувати в батька, гралися там, але їсти ходили до себе додому: Марися їх навіть чаєм не частувала.
Часом син Марисі йшов із Ярославою й Павлусем до них, і сусіди дивувались. Олена годувала усіх, не розрізняла дітей за ріднею. Але Ярослава з того часу вже ніколи не бачила посмішки у мами. Вона стала замкнутою у собі, хоч і дуже доброю та турботливою.
Часом Ярослава поверталась зі школи, й так хотіла, щоб мама з нею поговорила, тому розповідала їй про новини:
Мамо, уявляєш, Тарас приніс у клас кошеня, а воно почало нявкати прямо на уроці! Наша вчителька довго не могла зрозуміти, хто там нявчить, навіть сварила Тараса. Ми сказали, що то кошеня, вона вигнала його з класу й викликала маму до школи.
Ну Ясно, тільки й відповіла мама.
Ярослава бачила, що мати нічим не тішиться. І вночі чула, як мама плаче, дивиться у вікно мовчки. Уже дорослою вона зрозуміла:
Напевно, мама дуже втомлювалась, адже працювала на двох роботах, а ще й не спала ночами. І вітамінів, мабуть, бракувало. Вона все робила для нас із Павлусем. Ми завжди були чисті, охайні, одягнені з голочки.
Тоді Ярослава часто просила:
Мамо, усміхнись, дуже хочу побачити твою посмішку…
Олена дуже любила своїх дітей, хоча по-своєму: не часто обнімала, та інколи хвалила за гарне навчання і за те, що не приносили клопоту. Вона смачно готувала, вдома завжди було прибрано.
Ярослава відчувала мамину любов, коли та заплітала їй косу. Мама гладить голову і така сумна Зі здоровям у мами було не дуже: зуби випадали, ставила пломби, але вставляти нові не було грошей.
Після школи Ярослава й не думала вступати кудись не хотіла маму залишати саму, ще й плати треба за навчання. Пішла працювати продавчинею в магазин неподалік. Старалась допомогти мамі, Павлусь ріс швидко то одне, то інше треба.
Одного разу у магазин зайшов Михайло, не з їхнього села. Ярослава йому одразу припала до душі, попри різницю у віці він старший на девять років.
Як тебе звати, красуне? усміхнувся він. Раніше не бачив тебе тут.
Ярослава. Вас теж раніше не бачила.
А я з сусіднього села, що за вісім кілометрів. Михайло я.
Так і познайомились. Михайло часто приїздив до неї машиною, зустрічав після роботи, возив до себе в село. Жив із матір’ю, яка вже дуже хворіла; із дружиною розлучивсь та з донькою втекли у райцентр, не хотіли за свекрухою доглядати.
Господарка у Михайла була велика, дім гарний. Пригощав її сиром, мясом, цукерками. Мамі дуже сподобалося. Його мама лежала у кімнаті.
Ярославко, давай одружимось, запропонував одного дня Михайло. Дуже ти мені сподобалась. Але доглядати маму треба, я все допоможу.
Ярослава зраділа, хоч виду не подала їй не важко доглядати за хворою. Михайло з хвилюванням чекав відповіді.
Треба погоджуватись, принаймні буду їсти домашнє м’ясо і сметану, подумала вона, й сказала: Добре, я згодна.
Ярославко, моє серце радіє! Я тебе кохаю Думав, не погодишся виходити за старшого, та ще й розлученого. Обіцяю, не кривджу, щасливо житимемо.
Після весілля Ярослава переїхала до Михайла на хутір. Вже й не хотіла залишатись у старій хаті. Павлусь виріс, вступив у коледж на автомеханіка в райцентрі, приїздив додому на канікули.
Час минав. Ярослава була щасливою з чоловіком. Вже двоє синів підростає народила одного за одним. Вдома турбот повно, у господарстві роботи не перелічити. Михайлова мама померла через два роки після їх весілля. Михайло на роботі та дбав про господарство сам. Коли жінка бралася за важкі відра, сварився:
Не треба носити тяжке, я сама все зроблю, а ти корову подой, куронь і качок погодуй, а свиням я наварю їсти!
Ярослава знала, чоловік її кохає, дітей обожнює. Хоч у їх родині великого господарства не було, але все вміла. Михайло був щедрим.
Ярославко, давай-но відвеземо матері мясо, сметану, молоко. Їй же все купляти треба, а у нас своє, домашнє.
Олена з вдячністю приймала все, та посмішку все одно рідко бачили. Навіть з онуками була серйозною. Їздили часто, Ярославі шкода маму, не знала, як повернути їй радість.
Ярославко, може тобі до батюшки піти в церкву може щось порадить, казав Михайло, і вона ухопилась за цю думку.
Священник обіцяв молитися за Олену, сказав:
Проси в Бога, аби матір зустріла на своєму шляху хорошу людину, Ярослава молилась.
Якось Олена попросила доньку:
Доню, не позичиш мені трохи грошей? Надумала поставити зуби.
Господи, мамо, я тобі все оплачу, зраділа Ярослава, хоч знала: мама не прийме просто так.
Дала їй потрібну суму, а Олена одразу пообіцяла повернути борг. Минав час, вони спілкувалися телефоном: чоловік був зайнятий допомагав дядькові Колі оформляти хату той переїздив із райцентру в село. В нього з дружиною не склалось, діти виросли, дружина вигнала. Михайло з документами допоміг, хата гарна, міцна.
Часом Михайло заходив до дядька сам, а іноді й Ярослава з ним була. Одного разу Михайло повернувся й сказав:
Слухай, здається мені, що дядько Коля надумав вдруге женитися. Я був у нього, чув його розмову по телефону
Й правильно, погодилась Ярослава, Молодий ще, хазяїн, хата гарна, господиня потрібна!
Невдовзі сам дядько Микола запросив їх у гості:
Друзі, хочу вас запросити святкувати новосілля. Зустрів перше кохання, разом у школі вчилися. Перевезу її завтра, а потому приходьте.
Через день Михайло з Ярославою з гостинцями прийшли до Миколи. Коли Ярослава увійшла, просто отетеріла. Перед нею стояла мама і, вперше за багато років, усміхалася, аж світилася вся.
Мамо! Я так рада Чому мовчала?
Не хотіла казати, а раптом нічого не вийде
Дядю Колю, чому ж мовчали?
Я боявся, що Олена передумає А тепер ми щасливі.
Ярослава з Михайлом були дуже раді, що Олена нарешті зустріла щастя й тепер знову усміхається.
Дякую за те, що читаєте. Бережіть своїх близьких і вірте у добро! Слава Україні!
