—Мамо, годі вже читати нотації. Ми з Марком планували дитинку років через три… Як мінімум через три! Зараз у нас купа проєктів, мрій, навіть поїздка до Єгипту. Ну яка дитина, мам?! — У голосі доньки прозвучало стільки роздратування, що Катерина Семенівна поспішила завершити розмову.
Молоді, гарні, амбітні, з планами підкорити цей світ. І радісно — несподівана вагітність.
—Донечко, тільки нічого не роби, поки ми не поїдемо у Заозірне…— тихо попросила мати.
***
Скільки Оля пам’ятає себе, вони завжди святкували мамин день народження в Заозірному, хоча дівчина не відчувала особливого захвату від цих поїздок: тиха родинна вечеря зі свічками, а вранці — відвідування скиту.
—Та, а чому на мамин день ми завжди їдемо в це містечко? Там так нікчем!
—Без Заозірного не було б ні тебе, ні мами… але й мене, мабу. Зрозуміла?
—Зрозуміла,— пробурчала Оля, хочне зрозуміла нічого.
Та цього року тата не стало — інфаркт. Багатото, як мати цілими днями плачею не виходить з кімнати, Оля сама запропонувала поїхати до Заозірного на вихідні.
—Мамочка, я думала, ти ненавидиш Заозірне.
—Я тебе люблю, мамо… Поїдемо самі, Марка не відпустять з роботи.
***
Спекучий спека вщутила, і в повітрі розлишило щось дивовижне. Катерина вийшла на ґанок, вдихнула оп’якиняющий аромат скошеної трави та суниці.
—Шкодто, що Волі не побачить…
—Мам, а пам’ятаєш, як ми з тато пекли тобі торт? Уся кухня, двір, навіть лазіня — в борошках! А ти не кричала — сміялася, казала, що потрапито в казку,— Оля посміхнулася й накинула матері плечі плечі плед.
—Донечку, я хотіла поговорити з тобто про твою вагітність.
—Вби.ти нем можете…— Оля гірко зітхнула й заплющила очі.— Мам, не починай, ми з Марком уже вирішили. Нам треба свобода!
—Донечко, просто послухай мене… — Катерина Семенівна відчула, як у горлі підступає грудо, а в очах завмерла ріка.— Дто ж не секрет, що ти пізне дито. Лікарі забороно воли мені народжувати. Казали, я вмру під час пологі.
—Мамонько…— Оля міцно обняла матір, відчуваючи, як та треміть.
—Не перебивай… Коли Воли дізнався, що я вагітна, страждав страх, навіть почав палити. Він дуже хотів дітей, але мене любив більше життя. Сказав, що без мене не зможе. Тоді Наталя, моя подруга, запросила до себе в Заозірне. Я їхала попрощатися з усіма. І провідати чоловіка. Я відразу вирішила — ти будеш жити замість мене.
—Ти заради мене…— Оля дихала нерівно, стискаючи матір, щоб не розридатися.
—Рішення я прийняла, але як сказати Волі — не знаю. Тоді я почала ходити до скиту, благати у Матусі поради.
Одного разу йду назад, а у сусідів сарай у вогні. Бачу, собака заскакує в полум’я, вискакує, кидає на землю щось малесеньке, і знову біжить у вогонь. Дах почав валітися. А вона вискочила з щенят у зубах. Вся горіто, очі поволоніли. Приповз до ніг, перевіряє, живі чи ні. Зрозуміла, що не всіх витягає, і знову кинулася у вогонь. Виповзла хвилин через п’ять, поклала третє щеня мені на ноги, втерла мокрий ніс об мою щоку, лизнула солону сльозу… і закляк.
Воля підбіг, а я реву, притискаю щенят до грудей. Більше він ні про що не питав. Зрозумів, що я народжу. Тільки очі в нього були червоні або до твого народження.
Ти з’явилася вчасі і абсолютно здоровою. Лікарі лише розводили руками й казали, що дива бувають,— очі матері засяли, а тривожне обличчя розгладилося.
—Мам, чому ви мені ніколи не розповідали цю історію?
—Не знаю… Можливо, час не настав.
***
А рівно через рік Оля з Марком подарують Катерині Семенівні маленький дім у Заозірному. Донька буде сидіти на ґанку, ніжно притримуючи навіть крихтуну синка.
—Мам, це найкращий наш із Марком проєкт, наше щастя. Страшно розуміти, що я могла втратити найдорожче заради якеїсь хибної свободи.
Катерина Семенівна загадково посміхнеться і тихо прошептить:
—Ще недарма ми на цій землі жили…
