Мамин дзвінок у телефоні моєї невістки кардинально змінив мої наміри допомогти молодій родині з пошуком квартири Я живу сама у гарній однокімнатній квартирі в центрі Києва. Мій чоловік помер п’ять років тому, а від тітки я успадкувала ще одну “двушки” в іншому, менш престижному районі, але також із зручним плануванням. Здавала її акуратним молодим людям, раз на місяць приходила за орендною платою і перевіряла стан житла — два роки все було ідеально. Коли мій син одружився, разом із невісткою вони вирішили розпочати своє сімейне життя окремо — орендували квартиру і почали відкладати на перший внесок для іпотеки. Я не заважала їхньому вибору, хоча довгостроково планувала передати їм спадкову квартиру від тітки, дозволити продавати її, робити свій ремонт, меблювання тощо. Через рік після весілля у них народився син, і поява онука тільки додала мені впевненості, що треба оформити документи на сина. Аж поки тиждень тому не змінила свою думку. Це сталося після мого 60-річчя. Я вирішила святкувати красиво, виключно для себе — забронювала залу в ресторані і запросила багато друзів, родичів, а також сина з невісткою. З невісткою ми спілкуємось безконфліктно, хоча вона дуже емоційна і бувають спалахи негативних емоцій навіть у мою сторону, але я не тримаю зла, зважаючи на її молодість. Однак той випадок, коли вона виставила мене на посміховисько перед усіма гостями, повністю змінив моє ставлення до неї. Син із невісткою прийшли в ресторан із малюком. Через шумну атмосферу невістка попередила, що підуть годинки за годину, і я поставилася до цього з розумінням. Коли вони вже збиралися йти, невістка не могла знайти телефон, я допомагала, набрала її номер. Гості звернули увагу на метушню, у залі стало тихіше — саме тоді десь із підвіконня почувся злий гарчливий гавкіт і виття собаки! Усі повернули голови, невістка почервоніла, кинулася до вікна, схопила телефон і вимкнула дзвінок. Люди зиркали то на неї, то на мене. Ситуацію згладив мій брат, увімкнули музику, він виголосив тост, але, як то кажуть, щось уже дало тріщину. Увесь вечір я бачила, як гості перешіптувалися про «оригінальний» рингтон, який невістка поставила на мій номер. Наступного дня я попросила сина пояснити, але він сказав, що це дрібниця. Відтоді я не спілкуюсь із ними, а питання дарування квартири вирішила відкласти до кращих часів у наших стосунках. Хоча б почути від сина й невістки звичайні вибачення… Якщо вони до мене як до собаки — що ж, це їхнє право…

Я живу сама в затишній однокімнатній квартирі в центрі Києва. Мій чоловік помер пять років тому, після чого я успадкувала від тітки ще одну двокімнатну квартиру вже не в такому престижному районі, але з хорошим плануванням. Я здавала її в оренду акуратним молодим людям, раз на місяць навідуюсь забрати орендну плату й перевірити стан помешкання. За два роки зі скаргами не стикалась.

Коли мій син Олексій одружився з Марічкою, вони вирішили жити самостійно, зняли квартиру і почали відкладати гроші на перший внесок під іпотеку. Я не заперечувала, хоча мала намір у майбутньому віддати їм квартиру тітки нехай роблять з нею, що забажають: продавати, ремонтувати чи перебудовувати на свій смак.

Через рік після весілля у них народився син мій онук Артем, і це ще більше зміцнило моє переконання оформити квартиру на сина. Але тиждень тому мої плани різко змінились.

Минулої суботи мені виповнилося 60 років. Хотіла святкувати гарно й з розмахом, влаштувала вечірку у відомому ресторані, запросила багато друзів, колег і, звісно, Олексія з Марічкою та онуком.

З Марічкою у нас завжди були нормальні стосунки. Вона емоційна, іноді надмірно різко висловлюється навіть щодо мене, але я списувала це на молодість і ніколи не тримала зла. Проте те, як вона повелася зі мною того вечора на очах у всіх гостей, остаточно вплинуло на моє ставлення.

Олексій та Марічка прийшли із сином. Маленька дитина погано почувалася у шумному закладі, тому Марічка попередила, що за годину, ймовірно, підуть. Я поставилася з розумінням.

Коли вони вже збиралися, Марічка згадала, що загубила телефон. Я допомагала шукати, щоб спростити задачу, набрала її номер.

Гості помітили нашу метушню; у залі на хвильку стало тихіше. І ось із підвіконня раптом рознісся пришелепкуватий гавкіт і виття собаки саме такий рингтон виявився на телефоні Марічки, коли дзвоню я. Всі здивовано обернулися, Марічка аж почервоніла, кинулась, схопила телефон і швидко вимкнула дзвінок.

Всі знайомі подивились то на неї, то на мене; брата виручив ситуацію, засміявся, пограв музику і запропонував новий тост на мою честь, та, як кажуть, осад залишився.

Увесь вечір гості хитро перешіптувались щодо унікального рингтона, який стояв саме на мій номер. Наступного дня я попросила Олексія пояснити адже він мусив чути це не раз? Син лише відмахнувся, мовляв, нічого страшного.

З того часу я тримаю з ними відстань і відклала питання житлового подарунка до кращих часів у наших стосунках. Хоча б простих вибачень хотіла почути від них. Якщо для них я пес, то що ж, кожному своєМісяць минув у мовчанці. Я займалась буденними справами, гуляла ранками парком, намагалася не згадувати ту вечірку. Але всередині чомусь накопичувалась тривога й образа на себе за те, що так болюче сприйняла дрібницю, і на Марічку з Олексієм, котрі просто не помітили, як мені було неприємно.

Я вирішила не тягнути далі цю незручність. Якось після обіду прийшла до них з свіжою домашньою випічкою та коробкою іграшок для Артема. Коли Марічка відкрила двері, дивилась на мене зупинено, мовчки.

Я поклала речі на стіл, взяла ініціативу: Знаєш, я подумала іноді ми ставимо якісь дивакуваті рінгтони, натякаємо одне одному, навіть не думаючи, як це сприйме інша людина. Я й досі більше сумую за спокоєм між нами, ніж ображаюсь. Може, поговоримо чесно?

Вона опустила очі, знітилася. За хвилю прошепотіла: Вибачте, мамо Це був дурний жарт, я вас нічим не хотіла образити. Просто наш син вмирав від сміху щоразу, як собака завивав. Ми не думали, що ви колись почуєте

Я полегшено зітхнула. Олексій підійшов, обняв, а в Артема сяяли очі від нової іграшкової машини. Після тієї розмови між нами навіялося легке повітря не ідеальне, але чесне. Я зрозуміла: найголовніше, що поруч мої рідні, хай недосконалі, але справжні.

І я твердо вирішила: квартира дочекається моменту не правильного, а теплого. Бо дім там, де люди вміють визнавати свої помилки, обіймати один одного й разом сміятись навіть над гавкотом у телефоні, забувши старі образи.

Оцініть статтю
ZigZag
Мамин дзвінок у телефоні моєї невістки кардинально змінив мої наміри допомогти молодій родині з пошуком квартири Я живу сама у гарній однокімнатній квартирі в центрі Києва. Мій чоловік помер п’ять років тому, а від тітки я успадкувала ще одну “двушки” в іншому, менш престижному районі, але також із зручним плануванням. Здавала її акуратним молодим людям, раз на місяць приходила за орендною платою і перевіряла стан житла — два роки все було ідеально. Коли мій син одружився, разом із невісткою вони вирішили розпочати своє сімейне життя окремо — орендували квартиру і почали відкладати на перший внесок для іпотеки. Я не заважала їхньому вибору, хоча довгостроково планувала передати їм спадкову квартиру від тітки, дозволити продавати її, робити свій ремонт, меблювання тощо. Через рік після весілля у них народився син, і поява онука тільки додала мені впевненості, що треба оформити документи на сина. Аж поки тиждень тому не змінила свою думку. Це сталося після мого 60-річчя. Я вирішила святкувати красиво, виключно для себе — забронювала залу в ресторані і запросила багато друзів, родичів, а також сина з невісткою. З невісткою ми спілкуємось безконфліктно, хоча вона дуже емоційна і бувають спалахи негативних емоцій навіть у мою сторону, але я не тримаю зла, зважаючи на її молодість. Однак той випадок, коли вона виставила мене на посміховисько перед усіма гостями, повністю змінив моє ставлення до неї. Син із невісткою прийшли в ресторан із малюком. Через шумну атмосферу невістка попередила, що підуть годинки за годину, і я поставилася до цього з розумінням. Коли вони вже збиралися йти, невістка не могла знайти телефон, я допомагала, набрала її номер. Гості звернули увагу на метушню, у залі стало тихіше — саме тоді десь із підвіконня почувся злий гарчливий гавкіт і виття собаки! Усі повернули голови, невістка почервоніла, кинулася до вікна, схопила телефон і вимкнула дзвінок. Люди зиркали то на неї, то на мене. Ситуацію згладив мій брат, увімкнули музику, він виголосив тост, але, як то кажуть, щось уже дало тріщину. Увесь вечір я бачила, як гості перешіптувалися про «оригінальний» рингтон, який невістка поставила на мій номер. Наступного дня я попросила сина пояснити, але він сказав, що це дрібниця. Відтоді я не спілкуюсь із ними, а питання дарування квартири вирішила відкласти до кращих часів у наших стосунках. Хоча б почути від сина й невістки звичайні вибачення… Якщо вони до мене як до собаки — що ж, це їхнє право…