Марія два роки була лише доглядальницею у матері свого чоловіка.
Марії вдалося вийти заміж за дуже солідного чоловіка. Всі подруги їй заздрили. Її чоловік мав власну компанію, дорогий просторий будинок, кілька автомобілів та дачу за містом. І це все вже у тридцять два роки.
А Марія щойно закінчила університет і рік попрацювала вчителькою. Влітку вони святкували весілля. Після одруження чоловік вважав, що його дружині нема чого працювати за копійки. Він наполягав, щоб Марія залишалася вдома, готувалася до появи дітей. Марія не заперечувала проти такого рішення.
Перший рік шлюбу був як з казки. Марія з чоловіком часто подорожували Україною та закордон, привозили безліч яскравих вражень та дорогі покупки. Але в Марії не було навіть приводу вдягати новий одяг. Подруги цілими днями працювали, а у вихідні займалися власними сімями. Чоловік ж регулярно бував на заходах, проте ніколи не запрошував Марію із собою.
Марії ставало нудно. Вона не могла завагітніти, почуття до чоловіка поступово згасали. День у день, виконавши всю хатню роботу, вона блукала по кімнатах, роздумуючи про своє майбутнє. Минув іще рік. Чоловік рідко зявлявся вдома вдень, повертався лише ввечері. Завжди втомлений, знервований. Казав, що бізнес йде не так добре, як хотілося б.
Спочатку він попросив Марію витрачати менше грошей. Потім почав вимагати звітування за кожну покупку, за всі витрати. Вважав, що за половину суми можна жити не гірше. Марія переживала. Вона хотіла знову працювати, але не могла знайти роботу за фахом.
Вирішила піти на курси, але саме тоді захворіла свекруха. Марія два роки доглядала її. Чоловік забрав матір до їхнього дому. Всі справи лягли на Марію, вона турбувалася про хвору жінку. Чоловік ще рідше став повертатися.
Коли свекруха померла, чоловік зовсім віддалився майже не спілкувався з Марією, став замкнутим та пригніченим. Він уникав зустрічей з нею, майже весь час проводив на роботі, додому заходив зрідка.
Марія не могла зрозуміти, у чому справа, доки не вирішила зайти в квартиру свекрухи, куди давно не навідувалася. За зачиненими дверима вона почула дитячий плач. Це здивувало Марію, бо вона була певна, що квартира порожня. Все ж вона натиснула дзвінок.
Двері відчинила молода жінка. Виявилося, що чоловік Марії ще до хвороби матері завів іншу родину. Згодом оселив їх у квартирі свекрухи.
Для Марії це був удар. Вона зрозуміла: врятувати шлюб вже неможливо. Взяла невелику сумку і поїхала з Києва до тітки в Львів практично з нічим. Не хотіла, щоб щось нагадувало їй про подружнє життя і ті роки, коли все склалося так невдалоУ Львові Марію зустріли тепло. Дні наповнилися запахом ранкової кави, гомоном тітчиної кухні та історіями про давнє місто, яке вміло лікувати розбиті серця. Марія знайшла роботу у маленькому приватному ліцеї, де її досвід і щира турбота швидко заслужили вдячність і повагу колег. Учні тягнулися до неї, а вона вперше за довгий час почувалася потрібною та справжньою.
В один із вечорів, коли Марія із тіткою гуляла старовинними вуличками, її погляд на мить зустрівся з очима чоловіка, який читав на терасі в парку. Він привітно усміхнувся. Щось всередині Марії відгукнулося впевненістю: вона більше не буде жити чужим життям. Минуле лишило рубці, але тепер у неї були свої фарби для нової картини. Марія дозволила собі мріяти, сміятися і будувати плани, до яких чоловік, заради якого вона колись зрікалася себе, більше не мав доступу.
У стінах львівського ліцею, гукаючи учнів на урок, Марія знала: щастя приходить до тих, хто не зраджує себе. І хоч життєві дороги бувають звивистими, іноді саме вони приводять туди, де нарешті відкриваєш власне серце для нового початку.
