Олена ніколи не довіряла своєму чоловікові. Тому вона звикла покладатися лише на себе. Так і минуло їхнє подружнє життя.
Її чоловік, **Ярослав**, був гарний як ікона. До того ж, він мав неймовірний шарм і був душею кожної вечірки. Пив помірно, не палив і не захоплювався футболом, рибалкою чи полюванням. Коротше, **«справжній джентльмен гідний палацу»**.
Через всі ці якості Олена добре знала, що її чоловік шукав розради поза домом. Такі чоловіки трапляються рідко, а **«мисливиці»** самі знаходили шлях до нього
Єдине, що її заспокоювало, безумовна любов Ярослава до їхнього сина, **Богдана**. Він віддавав йому весь вільний час і ніколи не втомлювався від нього. Олена вірила, що ця батьківська любов врятує їхню родину.
У школі діти кликали Олену **«Руда»** через її полумяне волосся та веснянки, що вкривали обличчя.
Її мати, жінка неймовірної краси, з дитинства повторювала:
**Оленко, ти як та потворна каченя. Пробач за порівняння, але тобі треба прийняти цю жорстоку правду. Хто ще скаже тобі це в обличчя, як не власна мати? Може, ніхто з чоловіків не захоче тебе взяти, тож доведеться покладатися лише на себе. Вчися добре, будуй карєру. А якщо трапиться хороший чоловік не вибирай. Будь вірною та слухняною дружиною.**
Ці слова назавжди врізалися в серце Олени.
Закінчивши школу з відзнакою, вона вступила до університету. Там і зустріла свого майбутнього чоловіка. Вона не розуміла, що могло привабити такого чарівного чоловіка до неї. Пізніше **Ярослав** зізнався, що вона була єдиною, до кого він наважився підійти. Олена не красилася, одягалася просто і не вміла фліртувати.
Коли Олена зрозумла, що такий гарний чоловік серйозно нею зацікавився, вона вирішила діяти. Неможливо було впустити такий подарунок долі! Саме вона запропонувала Ярославу одружитися. Хлопець був шокований такою сміливістю, але Олена заспокоїла його:
**Я буду лагідною, слухняною та вірною дружиною. А любов прийде з часом.**
Ярослав вагався, але згодом погодився. Важливу роль у його рішенні зіграла мати, **Ганна Петрівна**. Коли син уперше представив їй наречену, Ганна Петрівна огляділа дівчину з явним несхваленням. Її син був чарівним чоловіком, **«перлиною рідкісною»**! Кожна жінка мріяла б вийти за нього! А перед нею стояла бліда дівчина з веснянками.
Перша зустріч із майбутньою свекрухою не склалася.
Олена помітила її холодність, але здаватися не збиралася. Через кілька днів вона сама прийшла до неї. Треба було врятувати майбутній шлюб! Свекруха прийняла її і пригостила чаєм. Цього разу Олена здалася їй менш нічим.
Вона пообіцяла, що буде вірною дружиною Ярослава до кінця своїх днів. Цей аргумент переважив усі її **«недоліки»**.
Ганна Петрівна була самотньою жінкою. Чоловік кинув її заради іншої, але через рік повернувся зламаний і втомлений. Але сімя його більше не прийняла. Ганна Петрівна все життя думала, чи варто було пробачати. Але знала: біль зради ніколи не згасне.
Виростити сина самотужки було важко. Тому **Ганна Петрівна погодилася на шлюб Ярослава з Оленою**. Вона зрозумла: ця жінка чекатиме його, що б не сталося через усі бурі життя.
Через рік у них народився син **Богдан**. Він був схожий на батька, що дуже тішило бабусю.
**Ярослав обожнював сина**, присвячував йому весь вільний час. Богдан став центром його світу.
Але любов до дружини так і не прийшла.
Олена теж не відчувала пристрасті до Ярослава. Їхні стосунки були спокійними та одноманітними. Вона прала його сорочки, готувала їжу, цілувала в щоку перед сном. Ярослав віддавав їй усю зарплату, дарував квіти на день народження, цілував перед роботою. Все це нагадувало **рутину**, а не справжнє кохання.
Через пять років **Ярослав нарешті знайшов любов**. Але не вдома.
Її звали **Соломія**, жінка з чаруючою, майже нереальною красою. Ярослав не зміг опиратися. Півроку вони зустрічалися таємно, поки Соломія не поставила ультиматум:
**Я не буду твоєю коханкою. Одружся на мені, або ми розійдемося.**
Ярослав був розгублений. Він не хотів втрачати Соломію, але син був йому так само дорогий. Про Олену він уже не думав.
Коли **Богдану** виповнилося пять років, **Ярослав** зібрав речі й пішов із дому.
Олена згадала слова матері. У дитинстві вони здавалися жорстокими, але тепер вона розуміла переживе і без драми. Звичайно, частина серця була розбита, але вона не потоне у розпачі.
Перед виходом Ярослав почув лише спокійний голос дружини:
**Якщо передумаєш двері завжди відчинені. Але не затягуй. Богдан любить тебе.**
Ярослав довго вагався між сином і Соломією.
Олена за
