Марійка ніколи не довіряла своєму чоловікові. Тому вона могла розраховувати лише на себе. Так і минуло їхнє подружнє життя.
Її чоловік, **Ярослав**, був гарний, як ікона. До того ж, він мав неймовірну харизму і був душею кожної вечірки. Пив він помірно, не палив і не захоплювався футболом, риболовлею чи полюванням. Коротше кажучи, **«справжній лицар гідний палацу»**.
Через всі ці якості Марійка добре розуміла, що її чоловік шукав розраду поза домом. Такі чоловіки трапляються рідко, а **«мисливиці»** знаходилися самі
Єдине, що її заспокоювало, це безмежна любов Ярослава до їхнього сина, **Богдана**. Він віддавав йому весь свій вільний час і ніколи не втомлювався від нього. Тому Марійка вірила, що ця батьківська любов врятує їхню сімю.
У школі діти кликали Марійку **«Руда»**, через її яскраве волосся та веснянки, що вкривали обличчя.
Її мати, жінка неперевершеної краси, ще з дитинства повторювала:
**Марійко, доню, ти як та потворна каченя. Пробач мені ці слова, але ти мусиш прийняти цю гірку правду. Хто ще тобі її скаже, як не рідна мати? Може, жоден чоловік тебе не візьме, тож доведеться спиратися лише на себе. Вчися добре, будуй карєру. А якщо трапиться гідний чоловік не вибирай. Будь вірною та слухняною дружиною.**
Ці слова назавжди вкарбувалися в серці Марійки.
Закінчивши школу з відзнакою, вона вступила до університету. Саме там зустріла свого майбутнього чоловіка. Вона не могла зрозуміти, що привабило такого гарного чоловіка до неї. Пізніше **Ярослав** зізнався, що вона була єдиною, до кого він наважився підійти. Марійка не фарбувалася, одягалася скромно і не вміла загравати.
Коли вона усвідомила, що такий чоловік серйозно нею цікавиться, вирішила діяти рішуче. Такий подарунок долі не можна було впустити! Саме вона запропонувала Ярославу одружитися. Юнак був вражений такою сміливістю, але Марійка заспокоїла його:
**Я буду лагідною, слухняною та вірною дружиною. А любов прийде з часом.**
Ярослав спочатку вагався, але погодився. Важливу роль у цьому рішенні зіграла його мати, **Галина Бойко**. Коли син вперше представив їй наречену, Галина оглянула дівчину з явним несхваленням. Її син був чарівним чоловіком, **«перлиною рідкісної краси»**! Кожна дівчина мріяла б вийти за нього! А перед нею стояла бліда дівчина з веснянками.
Перша зустріч із майбутньою свекрухою не склалася.
Марійка помітила її холодність, але не збиралася здаватися. За кілька днів вона сама прийшла до неї. Треба було врятувати майбутній шлюб! Свекруха прийняла її і запропонувала чаю. Цього разу Марійка здалася їй менш нікчемною.
Вона пообіцяла, що буде вірною дружиною Ярослава до кінця своїх днів. Цей аргумент важив більше, ніж усі її **«недоліки»**.
Галина була самотньою жінкою. Чоловік покинув її заради іншої, але повернувся через рік зламаний і втомлений. Але сімя вже не прийняла його. Галина все життя думала, чи варто було його пробачати. Але знала біль зради ніколи не згасне.
Виростити сина самою було важко. Тому **Галина погодилася на шлюб Ярослава з Марійкою**. Вона зрозуміла: ця жінка буде чекати його, що б не сталося через усі бурі життя.
Через рік народився їхній син **Богдан**. Він був схожий на батька, що дуже тішило бабусю.
**Ярослав обожнював сина**, присвячував йому весь свій час. Богдан став його світом.
Але любов до дружини так і не прийшла.
Марійка теж не відчувала пристрасті до Ярослава. Їхні стосунки були спокійними та одноманітними. Вона прала його сорочки, готувала їжу, цілувала в щоку перед сном. Ярослав віддавав їй усю зарплату, дарував квіти на день народження, кожен ранок перед роботою цілував її. Все це було скоріше **звичкою**, ніж справжньою любовю.
Через пять років **Ярослав нарешті знайшов кохання**. Але не вдома.
Її звали **Олеся**, жінка з чарівною, майже нереальною красою. Ярослав не зміг їй опиратися. Півроку вони зустрічалися таємно, поки Олеся не поставила умову:
**Я не буду твоєю коханкою. Одружся зі мною, або ми розійдемося.**
Ярослав був розгублений. Він не хотів втрачати Олесю, але й син був йому дорогий. У той момент він навіть не думав про Марійку.
Коли **Богдану** виповнилося пять, **Ярослав** зібрав речі й пішов із дому.
Марійка згадала слова матері. У дитинстві вони здавалися жорстокими, але тепер вона розуміла переживе і без драми. Звичайно, серце було розбите, але вона не потоне в розпачі.
Перед його виходом вона лише спокійно сказала:
**Якщо передумаєш двері завжди відчинені. Але не затягуй.
