**Щоденник**
Мирослав стояв у дверях, блідий, як крейда, з поглядом темним, майже грізним. Руки його були стиснуті на дверній рамі, а плечі тремтіли не від холоду, а від люті, що охопила його.
Що тут відбувається? його голос, низький і твердий, розтяв повітря у кімнаті.
Оксана відчула, як серце їй стиснулося. Вона любила його, але в той же момент боялася цього моменту. Вона не хотіла вірити, що саме чоловік, який її врятував, може опинитися перед вибором між нею і власною матірю.
Марія підняла очі зі штучним спокоєм, ніби акторка, яка знає, що тримає контроль.
Відбувається те, сину, що я намагаюся врятувати твоє життя. Зупинись на хвилину і подумай: що ти робиш з цією дівчиною? За три місяці ти витратив на неї більше, ніж на себе за минулий рік.
Мамо Мирослав заплющив очі, наче намагаючись приборкати гнів. Я казав тобі, що Оксана не примха. Вона жінка, яку я люблю.
Любов? Марія розсміялася сухо. Любов не знаходять біля смітників. Вона звідти, Мирославе! Ти уявляєш, що це значить для нашої репутації?
Оксана відчула, як щоки їй палають. Вона хотіла відповісти, закричати, але невидима рука, здавалося, давила їй на груди. Замість слів очі їй наповнилися сльозами.
Мирослав зробив крок уперед, наближаючись до матері.
Ти знаєш, звідки я її взяв? Так, вона була біля смітника. Але знаєш чому? Не заради себе. Ради хворої бабусі, якій нічого було їсти. Але тобі легше побачити бруд, ніж доброту.
Доброта не сплачує рахунки, відрізала Марія гостро. І не забувай, чоловік твого рівня може мати будь-яку жінку.
Так, сказав він твердо. І я обрав Оксану.
Тиша, важка й гостра, повисла між ними.
Оксана нарешті знайшла голос:
Мирославе, ти не мусиш
Мусиш, перервав він лагідно. Вона має знати правду.
Марія схрестила руки, ніби суддя, що чекає останнього слова підсудного.
Правда проста, мамо: ти вважаєш, що любов вимірюється родовитим іменем і банківським рахунком. А я вважаю, що любов вимірюється моментами, коли хтось стоїть поруч, навіть коли у тебе нічого немає.
Оксана дивилася на нього, відчуваючи, як вузол у горлі розчиняється.
Коли я зустрів її, продовжив Мирослав, вона могла відмовити. І намагалася. Вона знала, що це небезпечно прийняти допомогу від незнайомця. Але прийняла, бо була виснажена і голодна. І з того часу я не бачив, щоб вона просила щось для себе.
Марія прикусила губу, але не відповіла.
Мирослав зробив ще один крок.
Якщо ти не можеш прийняти мій вибір, мені шкода. Але це моє життя. І вона його частина.
Оксана здригнулася. Їй було важко повірити у почуте.
Мирославе її голос був сумішшю вдячності й страху.
Ні, Оксано, сказав він рішуче. Я мовчав занадто довго. Позволяв іншим вирішувати за мене. Тепер вибираю сам. І вибираю тебе.
Марія заплющила очі, але тон сина не залишав місця для суперечок.
Дуже добре, нарешті сказала вона, підводячись з крісла. Але не приходь до мене, коли вона покине тебе на вулиці.
І вийшла, залишивши за собою ледь відчутний аромат дорогого парфуму та важку порожнечу в повітрі.
Оксана стояла нерухомо, не в змозі рухнутися.
Ти зробив це заради мене? прошепотіла вона.
Не тільки. Заради нас. І тому, що не хочу жити з думкою, що втратив когось, як ти, через чиюсь гординю.
Сльози котилися по її обличчю, але вперше за довгий час це були сльози полегшення.
Мирослав притягнув її до себе, обіймаючи міцно.
У нас все вийде, прошепотів він. Може, буде нелегко, але ми впораємось.
А якщо твоя матір ніколи не пробачить? запитала вона тихо.
Тоді будемо жити з цим. Я зробив свій вибір.
У наступні дні будинок здавався тихішим, але й холодним без присутності Марії. Оксана відчувала підозрілі погляди сусідів, але кожного разу, коли Мирослав посміхався їй, вона памятала вона не сама.
Вони почали шукати меншу квартиру, де були б лише вони двоє. Мирослав перебудовував справи, а Оксана знайшла роботу в кавярні неподалік. Їхнє життя втратило розкоші матер
