Мирослав повернувся додому в Київ, як завжди з роботи, мріяв про чай і вареники під улюблений серіал. Та щось було не так: у хаті підозріло тихо жодної Наталі не видно, і навіть їхній річний син Остап не гукає щось з-під столу. Мирослав одразу відчув неспокій у душі, ніби запізнився на маршрутку: незрозуміло що, де і куди.
Зібравши всю свою відвагу, Мирослав пішов до сусідки пані Люби, яка завжди знала все раніше, ніж самі господарі. І справді: тільки наблизився, а з хати виходить пані Люба тримає Остапа на руках, як геть свого! Виявилось, Наталя зранку залишила малого на безпечному збереженні, а сама полетіла бозна-куди у дуже термінових справах. Пані Люба спокійно каже: Та не переживай, Мирчику, Наталка твоя розсудлива, не загубиться.
Мирослав, хоч і вмів трохи лагодити підгузки й міксувати дитячі суміші, не міг позбутися думки: ну що могло вирвати Наталю з дому отак поспіхом? Єдине, що трохи підігріло душу вона залишила йому голубці в мікрохвильовці, як справжня українська господиня.
Час тягнувся повільніше, ніж електричка на Бориспіль: пів години, година, дві, пять… Тривога росла так само швидко, як курс долара до гривні. Дзвонив-дзвонив Мирослав Наталі, а у відповідь глуха тиша. Нарешті, Остап заснув у ліжечку, а тато продовжував сторожити телефон, як козак табір.
І ось, коли вже надія почала збирати валізу, задзвонив нарешті телефон. Мирослав схопив трубку, питає Наталю: Де ти, як ти, що сталося, вже вечеря холодна? А у відповідь Наталя ніби в загадки грає, відповідає так, ніби Морзе вчила не просто так: Я не планую повертатися, ти тепер сам головний тато-нянька.
Мирослав ошелешено завмер із трубкою, думаючи, що це такий не дуже дотепний жарт. Але Наталя пожартувати не захотіла, тож Мирослав раптом опинився на межі нового життя роль і матері, і батька сама знайшла героя. Хоча сенсацією на першій шпальті він себе не відчував, але нічого: у нас, українців, і не таке бувало!
Марко повернувся додому. Дружини ніде не було. За мить він знайшов свого сина у сусідки…