Максим стояв у дверях, блідий як міл, з поглядом темним, майже грізним. Руки його впилися в дверну раму, а плечі тремтіли не від холоду, а від люті, що його охопила.
Що тут відбувається? його голос, низький і важкий, прорізав повітря у кімнаті.
Олена відчула, як серце їй стиснулося. Вона кохала його, але водночас боялася цього моменту. Не хотіла вірити, що людина, яка її врятувала, тепер стоїть перед вибором між нею та власною матірю.
Соломія підвела очі з навмисним спокоєм, ніби актриса, яка знає, що тримає контроль.
Відбувається те, сину, що я намагаюся врятувати твоє життя. Зупинись на хвилинку й подумай: що ти робиш з цією дівчиною? За три місяці ти витратив на неї більше, ніж на себе за минулий рік.
Мамо Максим заплющив очі на мить, ніби намагаючись приборкати гнів. Я казав тобі Олена не примха. Вона жінка, яку я люблю.
Любов? Соломія розсміялася холодно. Любов не валяється біля смітників. Вона звідти, Максиме! Ти хоча б уявляєш, що це значить для нашої репутації?
Олена відчула, як обличчя їй палає. Хотіла відповісти, закричати, але невидима рука ніби придавила її груди. Замість слів очі наповнилися сльозами.
Максим зробив крок уперед, наблизившись до матері.
Ти знаєш, звідки я її узяв? Так, біля смітника. Але знаєш чому вона там була? Ні, не заради себе. Вона шукала їжу для хворої старушки, якій більше було нічим поживитися. Але тобі легше бачити бруд, аніж доброту.
Доброта не сплачує фактури, відрізала Соломія гостро. І не забувай такий чоловік, як ти, може дозволити собі будь-яку жінку.
Так, сказав він, погляд його твердий. І я обрав Олену.
Туга мовчання зависла між ними.
Олена нарешті знайшла голос:
Максиме, ти не мусиш
Мусиш, перебив він лагідно. Вона має знати правду.
Соломія схрестила руки, наче суддя, який чекає останнього слова підсудного.
Правда проста, мамо: ти вважаєш, що любов вимірюється родом і рахунками в банку. А я що вона вимірюєтьс
