Геть з моєї квартири! сказала мати.
Геть, спокійно повторила мати.
Олеся посміхнулась і відкинулась на спинку стільця вона була впевнена, що мама звертається до подруги.
Геть з моєї квартири! Наталя повернулась прямо до доньки.
Ліля, ти бачила повідомлення? подруга, не знімаючи пальта, стрімголов увірвалася на кухню. Олеська народила! Три чотириста, пятдесят два сантиметри.
Татова копія, такий же кирпатий. Я вже всі магазини оббігала, накупила повзунків. Чого ти така кисла?
Вітаю, Наталю. Дуже рада за вас, Ліля стала наливати подрузі чай. Сідай, зніми хоч пальто.
Ой, мені ніколи сидіти, Наталя тільки присіла на краєчок стільця. Стільки справ, стільки! Олеся у нас молодчинка усе сама, все власними силами.
Чоловік у неї золото, квартиру в кредит взяли, ремонт закінчують. Я горджуся своєю дівчиною. Оце я її правильно виростила!
Ліля мовчки поставила чашку перед Наталею. Ага, правильно Якби ж тільки вона знала
***
Два роки тому донька Наталії, Олеся, прийшла до хрещеної Лілі без попередження, вся в сльозах і з тремтячими пальцями.
Тітко Лілю, прошу, тільки мамі не кажіть. Я благаю! Якщо вона довідається, серце не витримає ридала Олеся, мяла в руках мокру хустку.
Олесю, заспокойся. Розповідай до пуття. Що сталось? Ліля щиро стривожилась.
Я я на роботі Олеся ледве промовила. У колеги зникли гроші з сумки. Пятдесят тисяч гривень.
А камери зафіксували, що я заходила у кабінет, коли нікого не було. Я не брала нічого, чесно! Але сказали: або я до обіду завтра повертаю гроші, або вони пишуть заяву.
Є свідок, що буцімто бачив, як я ховала гаманець.
То підстава, тітко Лілю! Але хто мені повірить?
Пятдесят тисяч?.. Ліля насупилась. А чого ти до батька не звернулась?
Зверталась! Олеся знову залилася сльозами. Сказав, що то я винна, що не дасть ні копійки. Каже: Йди в поліцію там навчать розуму.
Навіть у квартиру не впустив, крізь двері кричав.
Тітко Лілю, більш нікуди йти! В мене двадцять тисяч є, я відкладала. Тридцяти не вистачає.
А Наталя? Чому не скажеш мамі? Вона ж твоя мама.
Ні! Мама мене зїсть. Вона мене і так часто соромить, а тут ще крадіжка.
Вона ж у школі працює, її всі знають!
Прошу, позич мені тридцятку, будь ласка! Клянусь, віддам по дві-три тисячі щотижня. Я вже іншу роботу знайшла!
Будь ласка, тітко Лілю!
Тоді Ліля так жаліла дівчину, аж серце стискалось. Двадцять років, а вже таке тавро на долі
Батько відмовив обличчя відвернув, мати й справді б зїла
В житті всі помиляються, подумалось їй тоді.
Олеся не переставала плакати.
Добре, сказала Ліля. Є в мене ці кошти. Відкладала на зуби, але зачекають мої зуби.
Тільки пообіцяй, що це востаннє. І мамі нічого не скажу, якщо ти так просиш.
Дякую! Дякую, тітко Лілю! Ви мені врятували життя! Олеся кинулася їй на шию.
Першого тижня Олеся справді принесла дві тисячі. Прийшла щаслива, сказала, що все владнала, в поліції нема питань, на новій роботі гарно.
А потім потім просто перестала відповідати на повідомлення. Місяць, другий, третій Ліля бачила її у Наталії на святах, але Олеся віталася сухо і край.
Вона не стала тиснути. Думала:
Молода, соромно їй, от і тікає.
Розрахувалася з думкою, що тридцять тисяч не така вже ціна, щоб ламати багаторічну дружбу з Наталею. Списала й забула
***
Ти мене хоч чуєш? Наталя махнула Лілі рукою перед обличчям. Про що думаєш?
Та так, Ліля хитнула головою. Про свої турботи.
Слухай, Наталя перейшла на шепіт. Я тут зустріла Оксану, памятаєш нашу сусідку з пятого поверху? Учора в магазині підходить, щось ніби не так із нею.
Почала розпитувати про Олесю мовляв, як справи, чи повернула борги. Я нічого не зрозуміла.
Кажу, моя Олеся все сама, ні в кого нічого не просить. А Оксана хитро так посміхнулась і пішла.
Ти не знаєш, Олеся в неї, може, колись позичала?
У Лілі аж у грудях запекло.
Не знаю, Наталю. Може, копійки якісь.
Ну добре, піду я. Ще в аптеку зайти треба, Наталя підвелась, поцілувала Лілю в щоку й побігла.
Ввечері Ліля не витримала і зателефонувала Оксані.
Оксано, привіт, це Ліля. Ти сьогодні з Наталею говорила? Які там борги?
З того кінця зітхання.
Ой, Лілю Я думала, ти в курсі. Ти ж ближча до них за всіх.
Два роки тому Олеся до мене прибігла. Вся у сльозах, очі червоні. Казала на роботі наклеп, вимагають тридцять тисяч, інакше поліція. Просила мамі не казати, плакала.
Я, недалека, позичила їй ту суму. Вона обіцяла за місяць повернути. І зникла
Ліля стисла телефон.
Тридцять тисяч? перепитала. Саме тридцять?
Авжеж. Сказала, бракує стільки. Віддала через півроку хіба пятсот гривень і щезла.
А потім від Віри з третього підїзду довідалась до неї Олеся теж із таким прийшла.
І Віра дала сорок тисяч.
Та ще й Галина Степанівна, їхня колишня вчителька, теж рятувала Олесю від поліції. Тій взагалі пятдесят віддала.
Почекай Ліля сіла на диван. Виходить, вона просила в усіх однакову суму однією й тією ж історією?
Отож, голос Оксани став гострим. Дівчина збирала данину з усіх маминих подруг. Усім одна історія, всім тридцять-сорок тисяч.
Вигадала байку про крадіжку, давила на жалість. Ми ж усі Наталю любимо, тому мовчали, не хотіли її засмучувати.
А Олеся ті гроші, мабуть, прогуляла за місяць в соцмережах фото з Болгарії зявилися.
Я теж їй тридцятку дала, тихо сказала Ліля.
Ото й маєш, зітхнула Оксана. Таких, як ми, пятеро-шестеро. Це вже не помилка молодості, а справжнісінький обман. А Наталя й гадки не має. Бється в груди, яка дочка золота. А дочка крадійка!
Ліля поклала слухавку. В вухах гуло. Не шкода грошей з ними вона вже давно попрощалася.
Тошно було від того, як розважливо й цинічно двадцятирічна дівчина розвела дорослих жінок. Їхню довіру під ноги.
***
Наступного дня Ліля зайшла до Наталі. Не збиралася влаштовувати кипиш. Просто хотіла подивитись Олесі у вічі.
Та якраз повернулась із пологового, поки в її кредитній квартирі закінчували ремонт, жила у матері.
О, тітко Лілю! Олеся натягнуто посміхнулась, побачивши її на порозі. Заходьте. Чаєм напою?
Наталя крутилась біля плити.
Ой, Лілю, сідай. Чого не подзвонила?
Ліля сіла навпроти Олесі.
Олесю, почала вона спокійно, а ти памятаєш Ксенію? І Віру. Та й Галину Степанівну. Ми вчора всі зідзвонились. Створили цілий клуб допомоги ошуканим.
Олеся заклякла, поблідла, глянула на матір, яка стояла спиною.
Ти про що, Лілю? Наталя обернулась.
Олеся розуміє, про що я, Ліля не спускала з неї очей. Памятаєш, Олесе, ту погану історію два роки тому?
Коли ти просила в мене тридцять тисяч? І в Ксенії тридцять. У Віри сорок. У Галини Степанівни аж пятдесят.
Ми всі рятували тебе від поліції. Кожна думала, що допомагає одна.
Рука Наталі тремтіла, чайник бризнув окропом на плиту.
Які пятдесят тисяч? Наталя повільно поставила чайник. Олеся?! Ти позичала у моїх подруг? Навіть у Галини Степанівни?!
Мамо це не так Я майже все повернула
Ти нічого не повернула, Олесю, обірвала її Ліля. Дві тисячі задля вигляду, а далі зникла.
Ти зібрала з нас близько двохсот тисяч за вигадану історію. Ми мовчали, бо жаліли твою маму.
Але вчора я зрозуміла треба було жаліти себе.
Олеся, глянь мені в очі. Ти видурила гроші у моїх подруг?! Насправді ти придумала крадіжку, щоб обчистити тих, хто до мене ходить у гості?
Мамо, мені дуже потрібні були кошти на житло! закричала Олеся. Ви ж мені нічого не давали!
Тато не дав ні копійки, а мені треба було якось починати!
Ну і що? У них цих грошей багато, я ж не останнє забрала!
Лілі стало гидко. От як воно
Все ясно. Наталю, вибач, що зараз це кажу, але більше мовчати не буду.
Я не збираюся покривати таку поведінку. Вона всіх нас за дурних тримала!
Наталя стояла, спершись об стіл, плечі дрібно дрижали.
Геть, спокійно промовила вона.
Олеся іронічно всміхнулась, відкинулась на стілець була впевнена: виганяють Лілю.
Геть з моєї квартири! Наталя повернулася до доньки. Збирай свої речі і їдь до чоловіка. Щоб я тебе тут більше не бачила!
Олеся зблідла:
Мамо, у мене дитина! Мені не можна хвилюватися!
У тебе немає матері, Олесю. Мати була в тієї дівчини, яку я вважала чесною. А ти шахрайка.
Галина Степанівна Боже, вона ж щодня дзвонила, питала про справи, і жодного слова Як мені тепер їй у вічі дивитись? Як?
Олеся схопила сумку, кинула на підлогу рушник.
Забирайте свої гроші! закричала вона. Старі відьми! Ідіть у пекло обидві!
Олеся схопила люлечку з дитиною й вибігла з квартири.
Наталя сіла й затулила обличчя руками. Лілі стало дуже шкода.
Пробач мені
Ні, Лілю Це ти мене вибач. За те, що таку виростила. Я ж вірила, що вона всього сама добилась, а вона Господи, який сором
Ліля обійняла плечі подруги, і Наталя розплакалась.
***
Через тиждень чоловік Олесі, блідий та змучений, обїздив усіх кредиторів, вибачався, не зводячи очей. Запевнив, що розрахується з кожною.
Справді, почав виплачувати Наталя повернула Галина Степанівні за доньку пятдесят тисяч.
Ліля не вважає себе винною у тому, що сталось. Бо шахрайка мусить відповідати за свої вчинки, чи не так?
