У маленькому селі на Волині, де час пливе повільно, а старі дерев’яні хати приховують родинні таємниці, всі жили за давнім стереотипом: мати має цілковито віддати себе дітям, забувши про власні мрії. Але Ганна, матір двох дорослих доньок, цю догму відкинула. Її рішення прийняти спадок від сестри повністю змінило її життя та викликало бурю обурення у тих, хто звик бачити в ній лише покірну тінь.
Ганна вийшла заміж ще зовсім юною, сповнена надій. Народила двох доньок, Оксану та Наталку, але щастя виявилося коротким. Чоловік, який виявився нікчемним, зник через три роки після народження молодшої, Наталки, залишивши Ганну наодинці з двома малюками. Вирощувати дітей самій було каторгою. Вона відмовляла собі в усьому, працювала до втоми, аби в доньок було хоч щось. Та деякі проблеми — наприклад, власне житло — вирішити так і не вдалося.
Родина тіснилася у крихітній хатчині на околиці села, з городом, який годував їх у важкі часи. Доньки виросли, вийшли заміж і переїхали до міста, де орендували квартири. Ганна залишилася одна. Зі здоров’ям стало зле, і вона раніше часу пішла на пенсію. Тоді ж її старша сестра, Марія, тяжко захворіла. Ганна, не роздумуючи, перебралася до неї в місто, до простористої квартири в центрі. Те, що вона побачила, приголомшило її.
Марія, яка не мала сім’ї, жила для себе. Витрачала гроші на подорожі, театри, модний одяг, не турбуючись про завтрашній день. Навіть до сестри ставилася з легковажним зневажливістю: «Якщо не доглядатимеш за мною, Ганнусю, знайду іншу. Але тоді і квартира тобі не дістанеться». Ганна була в шоці від такого егоїзму, але, живучи з Марією, поступово почала розуміти її філософію. Коли сестра померла, залишивши їй квартиру, Ганна ніби прокинулася. Вперше вона задумалася: а що, якщо жити для себе?
Вона залишилася в міській квартирі, серед вуличного галасу та яскравих вогнів. Вперше за багато років почувала себе живою. Почала ходити на виставки, гуляти парками, навіть записалася на курси танців. Але її щастя стало кісткою в горлі для доньок.
Оксана та Наталка звикли, що мати завжди ставила їхні інтереси вище за власні. Оксана, яка з чоловіком узяв кредит на квартиру, розраховувала, що Ганна продасть успадковане житло і віддасть їй частину грошей, щоб полегшити платні. Наталка, яка чекала третьої дитини та орендувала житло, мріяла купити невелике помешкання на ті самі кошти. Доньки вже все розпланували, не питаючи матері. Але Ганна відмовилася продавати квартиру. Вона вирішила залишитися в місті і жити так, як ніколи не наважувалася мріяти.
“Я втомилася жертвувати собою”, — сказала вона донькам, коли ті приїхали вимагати пояснень. “Я хочу жити для себе, хоч би тепер.”
Доньки були поза себе від лютості. Називали її егоїсткою, докоряли за невдячність. «Ти все життя була для нас, а тепер кидаєш нас заради своїх примх!» — кричала Оксана. Наталка, витираючи сльози, додала: «Як ти можеш думати лише про себе, коли в мене діти, а ми тісн”Та Ганна лише посміхнулася, готуючи каву на новій кухні, і зрозуміла”Та Ганна лише посміхнулася, готуючи каву на новій кухні, і зрозуміла, що свобода коштує кожної копійки, якою вона за неї заплатила, і кожної сльози, що залишилася позаду.”
