Хлопчик прокинувся від стогону мами.
Він підійшов до її ліжка:
Мамо, тобі боляче?
Олесю, принеси води!
Зараз, кинувся на кухню.
За мить повернувся з повним кухлем води:
На, мамо, пий!
Почувся стукіт у двері.
Синку, відчини! Мабуть, бабуся Ганна прийшла.
Увійшла сусідка, тримаючи у руках велику чашку.
Як ти, Маріє? торкнула чола. У тебе ж гарячка. Я принесла гарячого молока з маслом.
Я вже ліки випила.
Тобі треба у лікарню. Там добре лікують. Ти ж маєш їсти нормально, а в тебе в холодильнику порожньо.
Тітко Ганно, я вже всі гривні на ліки витратила, на очах хворої заблищали сльози. Нічого не допомагає.
Лягай у лікарню.
А з ким я Олеся залишу?
А на кого ти його залишиш, як помреш? Тобі ж ще й тридцяти немає, ані чоловіка, ані грошей, погладила хвору по голові. Годі ридати!
Тітко Ганно, що ж робити?
Все, я викликаю лікаря, сусідка почала набирати номер.
Нарешті додзвонилася, все дізналася.
Сказали: протягом дня. Я піду. Коли приїдуть приведи Олеся до мене.
Сусідка пішла в коридор, хлопчик вийшов за нею:
Бабусю Ганно, мама не помре?
Не знаю, Олесю. Треба в Бога попросити допомоги, хоча твоя мама Йому не вірить.
І дідусь Бог допоможе? в очах хлопчика світилася надія.
Треба піти до церкви, поставити свічку, попросити і тоді Він допоможе. Я побігла.
***
Олесь повернувся до мами замислений:
Олесю, ти мабуть їсти хочеш, а нічого немає. Принеси два склянки.
Він приніс. Мама розлила молоко:
Пий!
Випив, та ще більше зголоднів. Марія це одразу помітила. З труднощами встала й узяла зі столу гаманець:
Ось тобі пятдесят гривень. Сходи, купи пару пиріжків та зїж на дорозі, а я щось зготую. Іди!
Провела сина до дверей і, тримаючись за стіну, рушила на кухню. В холодильнику лише дешеві консерви, трохи маргарину, на підвіконні дві картоплини й цибулина.
Треба хоч суп сварити
Запаморочилося в голові, і вона безсиллям впала на табуретку:
«Що зі мною? Сили зовсім немає. Відпустка майже закінчилась, грошей обмаль. Якщо не вийду на роботу, як же Олеся до школи зібрати? Він же вже за місяць у перший клас піде. Родичів нема, нікому допомогти. А ще ця хвороба. Треба було одразу йти до поліклініки. А тепер, як покладуть у лікарню, як Олесь буде сам?»
Зібравши сили, почала чистити картоплю.
***
Дуже хотілося їсти, та думки хлопчика були про інше:
«Мама вчора весь день з ліжка не вставала. А раптом, справді, помре? Тітка Ганна казала треба в дідуся Бога допомоги просити», зупинився і рушив до церкви.
***
«Вже пів року, як повернувся з війни. Живим залишився дивом. Добре, хоч самостійно ходити почав, хоч з палицею. На рани вже не зважаю. А шрами на обличчі Та вже байдуже, одружуватись не з ким», з такими думками Микита рухався до церкви. «Треба за хлопців свічку запалити. Рік уже, як Роман і Стас загинули, а я вижив випадково».
Двадцять років тому пішов у армію, і нарешті повернувся. Тепер він на «гражданці», але як важко жити, коли нікому не потрібен. Пенсія велика на безбідне життя вистачить, та й контрактових грошей у банку ще на дві. Але навіщо те все самотньому?
Біля церкви стояли жебраки. Микита витяг кілька сотенгривневих купюр, роздав їм і попросив:
Помоліться, будь ласка, за моїх загиблих друзів, Романа та Стаса!
Зайшов до церкви, купив свічки, запалив їх і почав читати молитву, якій навчив його ще отець:
Помяни, Господи, Боже наш
Хрестячись, він шепотів слова, а перед очима жили його друзі.
Коли закінчив, просто стояв і згадував своє нелегке життя.
Тут до нього підійшов маленький, худенький хлопчик зі свічечкою в руці. Не знав, що робити далі. Підійшла бабуся:
Давай, допоможу!
Запалила свічку і поставила.
Ось так перехрестись показала, як це робиться. І скажи Господу, чого ти прийшов.
Олесь довго дивився на ікону, а потім промовив:
Допоможи, дідусю Боже! Мама хворіє. Крім неї, нікого в мене немає. Зроби так, щоб вона одужала. У мами нема грошей на ліки. А я скоро до школи піду, а ранця в мене нема
Микита, завмерши, дивився на хлопця. Його власні проблеми відразу стали дрібними і відійшли на другий план. Хотілося крикнути на весь світ:
«Люди, невже нема кому допомогти цьому хлопцеві, купити мамі ліки, а йому портфель?»
А хлопчик дивився на ікону і чекав дива.
Хлопче, ходімо зі мною! Микита сказав твердо.
Куди? хлопчик злякано глянув на дядька з палицею.
Дізнаємось, які ліки твоїй мамі треба і підемо до аптеки.
Ви справді так зробите?
Мені дідусь Бог передав твоє прохання.
Справді? радісно заглянув він Микиті у вічі.
Йди! Я дядя Микита, а тебе як звуть?
Олесь.
Все, іди! посміхнувся Микита.
***
З квартири долинали голоси:
Тітко Ганно, вона виписала купу ліків! Де я знайду півтори тисячі гривень? У мене лиш пятсот залишилось.
Олесь сміливо відчинив двері. Голоси стихли. З кімнати визирнула сусідка і перелякано глянула на незнайомого чоловіка:
Маріє, дивись!
Та теж застигла в тривозі.
Мамо, які тобі треба ліки? Ми з дядьком Микитою зходимо до аптеки й купимо.
А ви хто? Марія здивовано подивилась.
Все буде добре, лагідно усміхнувся чоловік. Давайте ваші рецепти!
Але у мене тільки пятсот гривень.
Ми з Олесем знайдемо ще гроші, поклав руку хлопцю на плече.
Мамо, давай рецепти!
І Марія їх віддала. Чомусь повірила: у цього чоловіка з суворим обличчям добре серце.
Маріє, ти що робиш? схаменулась сусідка, коли чоловік із хлопцем пішли. Ти ж його зовсім не знаєш.
Тітко Ганно, мені здається, він добрий.
Гаразд, Маріє, я пішла!
***
Марія сиділа й чекала сина, що пішов із незнайомцем. Вона навіть про хворобу забула.
Раптом двері розчинилися перший влетів Олесь, обличчя його сяяло:
Мамо, ми тобі й ліки купили, і смаколиків різних до чаю.
В дверях стояв чоловік також щиро усміхнений, його лице здавалося не таким суворим.
Дякую вам! жінка низько вклонилася. Проходьте, не стійте!
Микита намагався роззутись, йому було важко видно, хвилювався. Зайшов на кухню.
Сідайте! запросила господиня.
Чоловік сів, не знаючи, куди приткнути палицю. Марія допомогла.
Вибачайте, частувати мені вас майже нічим!
Мамо, ми з дядьком Микитою все купили! син виклав на стіл продукти.
Ой, навіщо ви зраділа Марія, зауважуючи, що добра половина зайві солодощі. Побачила пакунок з дорогою заваркою: Зараз чай заварю.
Кинулась до плити. Їй навіть здалося: хвороба відступила, а може, просто не хотілося виглядати хворою перед цим чоловіком. А він, наче вгадавши її думки, спитав:
Маріє, вам часом не важко? У вас такий вигляд
Нічого, нічого Я зараз ліки випю. Дякую вам!
***
Пили запашний чай із солодким, слухали веселу розмову хлопця. Зустрічались поглядами, і було відчуття, що втрьох за цим столом дуже добре. Але добре завжди швидко минає.
Дякую вам! Микита підвівся, взяв палицю. Мені вже час. Вам треба лікуватись.
Вам велике спасибі! Марія також підвелась. Я навіть не знаю, як віддячити.
Він попрямував до виходу, а Марія з сином слідом.
Дядьку Микито, ви ще прийдете?
Безперечно, прийду! Ось мама одужає підемо разом купувати портфель.
***
Микита пішов. Марія прибрала все зі столу, помила посуд.
Синочку, дивися телевізор, а я трохи полежу.
Лягла й заснула міцно.
***
Минуло два тижні. Хвороба давно відступила: видно, дорогі ліки допомогли. Марія навіть працювала останні дні перед кінцем літа завжди аврал, кликали з відпустки. Вона була рада цих днів оплатять. А на носі вже серпень, треба готувати сина до школи.
Тієї суботи вони піднялися, як завжди, поснідали.
Олесю, збирайся! Підемо в магазин подивимось, що тобі до школи потрібно.
Тобі гроші дали?
Ще ні, обіцяли на тиждень, але я позичила тисячу гривень. На звороті купимо щось з продуктів.
Збиралися, як раптом пролунав дзвінок у домофон.
Хто там? спитала господиня.
Маріє, це Микита
Він хотів ще щось сказати, але вона вже натисла кнопку для дверей.
Мамо, хто прийшов? виглянув із кімнати син.
Дядя Микита! не приховала радості Марія.
Ура!
Він увійшов, опираючись на палицю, однак зовсім змінився дорогі штани, сорочка, модна стрижка.
Дядю Микито, я чекав на вас! кинувся хлопчик.
Я ж обіцяв і ось прийшов, підняв радісні очі. Вітаю, Маріє!
Вітаю, Микито!
Цей мимовільний перехід на “ти” здивував і потішив обох.
Ви зібралися? Йдемо!
Куди? Марія ще не повірила.
Олесю ж до школи збирати!
Микито, але
Я обіцяв Олесю і слово треба тримати!
***
Марія завжди звертала увагу на найдешевші речі. Бо ні зайвих грошей, ні рідних, ні чоловіка. Якщо не рахувати того хлопця з училища, що зник безвісти.
А зараз поруч чоловік, що з захопленням дивиться на її сина. Купує до школи все, не питаючи про ціну тільки цікавиться її думкою.
Навантажені пакетами, повернулись додому на таксі.
Марія подалася на кухню.
Маріє, зупинив її чоловік. Ходімо краще разом прогуляємось і пообідаємо десь усі разом!
Мамо, йдемо! кинувся син.
***
Тієї ночі Марія довго не могла заснути. Крутилося все сьогоднішнє перед очима. І його погляд ніжний, добрий. Холодний розум сперечався з гарячим серцем:
«Він некрасивий і кульгавий» наполягав розум.
«Але добрий, турботливий, і дивиться з любов’ю!» відповідало серце.
«На пятнадцять років старший…»
«Але він такий рідний для сина, як батько»
«Ти ще знайдеш молодого, красивого»
«Та не треба мені такого! Потрібен надійний і добрий!»
«Ти ж мріяла про іншого чоловіка»
«А тепер про такого! Просто я зустріла СВОГО. Я його люблю!»
***
Їхнє вінчання відбулося в тій самій церкві, де Микита та Олесь познайомилися три місяці тому.
Микита з Марією стояли перед вівтарем, вже без палиці, а Олесь дивився на ікону того святого, з ким говорив раніше. Потім щиро прошепотів:
Дякую тобі, дідусю Боже!
