Мати час від часу приводила нових «чоловіків» Оксана памятала трьох. Але всі вони якось не приживалися, йшли. Мати плакала, обіймала її, казала: «Нічого, буде й на нашій вулиці свято». І йшла на роботу.
Останній чоловік протримався два тижні, але коли мати перестала купувати йому горілку, зажурився, а потім теж пішов, прихопивши з маминої шкатулки її сережки. Мати тоді не стала писати на нього заяву. Сказала, що сама у всьому винна.
Після цього на пять років настала тиша. Оксана вже зраділа, подумала, що вони з матірю спокійно житимуть, та не тут-то було. Коли Оксані виповнилося пятнадцять, мати закохалася. Розповідала Оксані, який він хороший, чудовий, як її любить.
Оксана навіть тішилася, що мати, нарешті, знайшла своє щастя. Коли мама вперве привела Тараса додому, Оксані він теж сподобався. Чоловікові на вигляд було років сорок. Чиста гарна одежа. За столом випив лише одну чарку. Розмовляли про різне. Тарас навіть жартував, досить дотепно. Оксана пішла спати раніше, залишила їх на кухні. Думала, що вранці зустріне Тараса на кухні. Але через годину почула, як хлопнули двері. Отже, пішов.
Зранку мати знову ним захоплювалася. Казала, що працює в міськраді, такий пристойний, про репутацію матері дбає. Казав, можна б переїхати до нього після весілля, але рік тут побувають, поки Оксана школу закінчить. А поки що ремонт у його квартирі зроблять.
Оксана слухала і навіть милувалася матірю. Вона ніби помолодшала. Їй було тридцять шість, і останнім часом вона вже не доглядала за собою. Звикла до думки, що завжди буде сама.
Тарас із мамою розписалися якраз перед початком навчального року. Оксана вчилася, готувалася до іспитів. Тарас цікавився, чи не треба допомогти. Оксана дякувала, казала, що впорається, і Тарас ішов у свою кімнату. Взагалі він виявився дуже тактовним. Завжди стукав до Оксани, якщо щось було потрібно.
Можна сказати, що вони подружилися. Оксана вже не так його соромилася, за вечерею ділилася своїми переживаннями щодо навчання. Тарас завжди із щирим інтересом розпитував подробиці шкільного життя.
А мама просто зацвіла. Тарас її пестив. Незабаром у мами в вухах сяяли нові сережки, а потім зявилося і намисто.
Рік пролетів непомітно. Вони закінчили ремонт і збиралися переїжджати. Тарас питав Оксану, чи не поїде вона з ними? Місця вистачить на всіх. Але Оксана закінчила школу, вважала себе дорослою та хотіла самостійності. Зрозуміло, фінансово вона ще не могла себе забезпечувати, але Тарас сказав, що це зовсім не питання. Вирішили, що Оксана вступить до місцевого технікуму. А потім Тарас влаштує її на гарне місце.
Перед самим відїздом Тарас сказав Оксані:
Ти до нас у гості приїжджай частіше, та й ми заходитимемо: то мати, то я. Якщо щось потрібно, не соромся, завжди питай. Ми ж рідні люди.
Мама з Тарасом подарували їй на закінчення школи гарний кулон на ланцюжку. Дівчині він так сподобався, що перші дні вона ледь не прилипала до дзеркала.
Коли вони вибирали подарунок, мати сказала Тарасу:
Не завчасно їй такі дарунки?
Але Тарас заперечив:
Хто ж їй, як не ми, подарує таке?
Мати посміхнулася. Таки їй дістався найкращий чоловік.
Вони переїхали, а Оксана почала самостійне життя. Спочатку було нудно, вона часто їздила до матері. Їй завжди там були раді. Потім стала звикати і їздити рідше. ІнАле коли Оксана зазирнула у вікно, щоб попрощатися з рідним двірком, вона зрозуміла, що щастя ніколи не йде, коли його чекають, воно приходить тоді, коли йому вирішують довіритися.
