Мати час приводила нових «чоловіків» Оксана памятала трьох. Але всі вони якось не приживалися, йшли. Мати плакала, обіймала її, казала: «Нічого, буде й на нашій вулиці свято». І йшла на роботу.
Останній чоловік протримався два тижні, але коли мати перестала купувати йому горілку, занудьгував, а потім теж пішов, прихопивши з маминої шкатулки її сережки. Мати тоді не стала писати заяву. Казала, що сама у всьому винна.
Після цього на пять років настала тиша. Оксана вже зраділа, вирішила, що вони з матірю житимуть спокійно, але не тут-то й було. Коли Оксані виповнилося пятнадцять, мати закохалася. Розповідала Оксані, який він хороший, чудовий, як любить її.
Оксана навіть тішилася, що мати нарешті знайшла своє щастя. Коли мама вперше привела Сергія додому, й Оксані він сподобався. Чоловіку було років сорок. Одежа чиста, гарна. За столом випив лише одну чарку. Розмовляли про різне. Сергій навіть жартував, досить дотепно. Оксана пішла спати раніше, залишила їх на кухні. Думала, що вранці зустріне Сергія там. Але за годину почула, як хлопнули двері. Отже, пішов.
Вранці мати знову ним захоплювалася. Казала, що він працює у міськраді, такий порядний, про мамину репутацію дбає. Обіцяв, що після весілля вони можуть переїхати до нього, але рік побудуть тут, поки Оксана школу закінчить. А поки що робитимуть ремонт у його квартирі.
Оксана слухала й навіть милувалася матірю. Вона ніби помолодшала. Їй було тридцять шість, і останнім часом вона вже не доглядала за собою. Звикла до думки, що завжди буде сама.
Сергій із мамою розписалися якраз перед початком навчального року. Оксана вчилася, готувалася до іспитів. Сергій питав, чи не треба допомогти. Оксана дякувала, казала, що впорається, й Сергій ішов у свою кімнату. Взагалі він виявився дуже тактовним. Завжди стукав, якщо йому щось було потрібно.
Можна сказати, що вони подружилися. Оксана вже не так його боялася, за вечерею ділилася своїми переживаннями щодо навчання. Сергій завжди щиро розпитував подробиці шкільного життя.
А мати просто розквітла. Сергій її пестив. Незабаром у мами в вухах засяяли нові сережки, а потім і ланцюжок зявився.
Рік пролетів непомітно. Вони закінчили ремонт і збиралися переїжджати. Сергій питав Оксану, чи не хоче вона з ними. Місця вистачить. Але Оксана закінчила школу, вважала себе дорослою й хотіла самостійності. Зрозуміло, грошей у неї не було, але Сергій сказав, що це не проблема. Вони вирішили, що Оксана вступить до місцевого технікуму. А потім Сергій влаштує її на гарну роботу.
Перед самим відїздом Сергій промовив до Оксани:
Ти до нас у гості приїжджай частіше, і ми заходитимемо: то мати, то я. Якщо щось треба питай. Ми ж рідні люди.
Мама з Сергієм подарували їй на закінчення школи гарний кулон на ланцюжку. Він так їй сподобався, що перші дні вона ледве відходила від дзеркала.
Коли вони вибирали подарунок, мати сказала:
Не рано їй таке дарувати?
Але Сергій заперечив:
А хто ж їй інакше подарує?
Мати всміхнулася. Їй таки пощастило найкращий чоловік.
Вони переїхали, а Оксана почала самостійне життя. Спочатку було нудно, вона часто їздила до матері. Їй там завжди були раді. Потім звикла й навідувалася рідше. Інколи сама мати заїжджала продукти привезти чи грошей. Або взагалі зустрічалися на вулиці усі зайняті, у всіх робота.
Оксана вступила на навчання. Їй дуже подобалося студентське життя. На вихідні їздила до матері з вітчимом, розповідала новини.
Якось під час візиту їй повідомили, що Сергія відряджають у командировку на рік. Мати, звичайно, поїде з ним. А Оксана нехай не переживає періодично надсилатимуть гроші.
Оксана провела їх до поїзда. Мати збиралася заплакати, але дівчина засміялася:
Мам, ну чого? Мені скоро сімнадцять, я доросла. Обецяю не шаліти.
Усміхнулися, обнялися і мати з вітчимом сіли у вагон.
Жили вони далеко. Приїхали на два дні зустріти Новий рік, а потім знову поїхали. Привезли Оксані подарунків вона цілий вечір їх розгортала.
А незабаром мати подзвонила й сказала, що командировку подовжили. Щонайменше на два роки. Сергій приїде, забере зайві речі, а квартиру здасть. Вона б теж приїхала, але з роботи не відпускають.
Оксана повернулася з навчання й почула, що у кімнаті хтось шарудить. Заглянула.
Доброго дня, ви вже приїхали?
О, Оксанко, вітаю. Так, намагаюся місце під речі звільнити.
Сергій дивився на Оксану й не впізнавав. За рік їхньої відсутності дівчина сильно змінилася.Проходячи повз дзеркало, вона вловила власний погляд тепер у ньому була не страх, а тверда впевненість у тому, що вона знайшла свій справжній дім.
