Віра Степанівна вийшла на умовно-дострокове, відсидівши за свого сина. А він продав рідну хату і навіть не впустив її за поріг.
Вона зупинилася біля знайомої деревяної калітки, спирою обперлася об тин із лози. Добігла від автобуса, мов скажена, і тепер не мала сил. Побачивши сивий дим із комина, притулила руку до грудей серце билося так, наче хотіло рознести ребра. Попрохолоді, чоло було вкрите пітними краплями. Вона змахнула їх рукавом і рішуче відчинила хвіртку.
Досвідченим поглядом помітила: комору латали. Син не писав вже роки, але не збрехав батьківську хату доглядав, як і обіцяв. Вона швидко підбігла до ганку, готова обійняти свого Ігорця.
Але двері відчинив незнайомець, похмурий, з кухонним рушником на плечі.
Вам кого? спитав він хрипко, пильно оглядаючи її.
Віра Степанівна застигла.
А Ігорець де?
Чоловік нервово почухав підборіддя, дивлячись на неї без тіні чемності. Вона відчула його погляд на своїй потертій куртці, зношених чоботях, брудній торбинці одяг злиденниці. Але це було все, що в неї залишилося: коли її забрали влітку, вона була в легкій сукні, а вийшла пізньої осені тільки тюремний одяг.
Ігор мій син. Де він? Усе добре?
Незнайомець безтурботно знизав плечима.
Мабуть. Маєте знати краще. Він уже хотів зачинити двері, але зупинився. Ігор Коваленко?
Вона швидко кивнула. Чоловік подивився на неї з розумінням.
Він продав мені цю хату чотири роки тому. Заходьте, якщо хочете
Ні, ні! Віра Степанівна замахала руками, ледь не впавши зі сходів. Скажіть, де його знайти?
Він похитав головою. Вона вийшла за ворота. Могла б піти до подруги Дарини, але та була язиката обсипала б її лайкою. А материнське серце чуло: щось погане сталося з її сином.
Ідучи повільно до автобуса, вона поринула в похмурі думки. Що трапилося? Ігорець був таким добрим Але чотири роки тому вліз у аферу через «друга». Якби не вона, він отримав би довший термін. А її, літню жінку, засудили лише на пять років. Три дні тому випустили за гарну поведінку, навіть квиток купили.
Сидячи на холодній лавці, прошепотіла:
Де ж тепер тебе шукати, сину?
Сльози набігали на очі. Серце стискалося, коли три роки тому листи від сина раптом припинилися. Тепер найгірші підозри підтвердилися він навіть хату продав. Вона витерла обличчя хустиною.
Раптом біля неї зупинився чорний авто. Той самий чоловік, новий господар хати, простягнув їй папірець:
Знайшов у документах адресу. Хочете підвезу до міста.
Вона схопила його, ніби рятувальне коло.
Дякую, сину, не турбуйся сама дійду. Підбадьорена, пішла до старого автобуса, що наближався.
Півгодини тряски, тривоги й плутанини в місті і ось вона перед дверима на третьому поверсі занедбаної хрущовки. Кілька разів натиснула домофон і затаїла подих. Може, їй скажуть щось страшне. Сльози текли безперервно.
Коли двері відчинилися, радості не було меж помятий, трохи пяний, але живий! Її Ігорець! Вона ридала, хотіла обійняти його, але він навіть не посміхнувся. Відступив, тримаючи двері напіввідкритими:
Як ти мене знайшла?
Збентежена холодним прийомом, вона не знала, що відповісти. Ігор повернув її до сходів:
Вибач, мамо, але ти не можеш зайти. Живу з жінкою, а вона ненавидить колишніх зеків. Добирайся як знаєш, у мене грошей немає.
Віра спробувала заговорити про гроші від продажу хати, але двері зачинилися ніби постріл у серце. Вона більше не плакала. З опущеною головою пішла вниз. Дарина була права виростила негідника. Тепер доведеться визнати це і слухати її докори, залишившись без даху.
Повернувшись у село, дізналася новий удар: Дарина померла півроку тому, а в її хаті тепер жили майже чужі онуки. Під дрібним дощем Віра сховалася на автобусній зупинці, думаючи про майбутнє.
Раптом її освітили фари той самий чоловік кликав:
Заходь, ти ж промокла!
Вона заплакала: немає куди йти, а цей незнайомець такий уважний. Він майже силком посадив її в авто.
Розмовляли. Віра розповіла свою гірку історію, лише про візит до сина мовчала зі сорому. Водій, Андрій, запропонував їй залишитися в нього, хоча б на час. Так Віра Сте
