Я вже втомилася нести вас усіх на своїх плечах! Не залишилося жодної копійки годуйте себе, як хочете! крикнула Яна, перекриваючи карти.
Яна відчинила двері квартири й одразу почула голоси з кухні. Її чоловік Ігор розмовляв із мамою Валентиною Степанівною. Тойка вранці приїхала і, як завжди, розташувалась у кухні.
Що ж сталося з телевізором? запитав Ігор.
Старий вже, пожалілася теща. Картинка розмита, звук то зникає, то повертається. Треба було його давно замінити.
Яна зняла взуття і ступила в кухню. Теща сиділа за столом з чашкою чаю, а Ігор крутнув телефон у руках.
Ось Яна, радісно вигукнув він. Ми саме про маминий телевізор сперечалися.
Чим він поганий? запитала Яна, вже втомлена.
Він зламаний. Потрібен новий, сказала Валентина Степанівна.
Ігор відкладав телефон і подивився на дружину.
Ти ж завжди оплатиш такі речі. Купи мамі телевізор. Ми не хочемо витрачати свої гроші.
Яна замерзла, знімаючи пальто. Він говорив так буденно, ніби купував хліб у пекарні.
Мені теж це не до вподоби. А тобі? спитала вона.
Ти ж маєш хорошу роботу, добре заробляєш, відповів Ігор. А моя зарплата скромна.
Яна стиснула брови, ніби перевіряючи серйозність його слів. Обличчя Ігоря випромінювало впевненість у правоті його вимог.
Ігоре, я не банк, промовила вона спокійно.
Ой, не зважай, відмахнувся він. Це лише один телевізор.
Яна сіла за стіл і згадала останні місяці. Хто платив за квартиру? Яна. Хто купував продукти? Яна. За комунальні послуги? Яна знову. За ліки тещі, що постійно скаржилась на тиск і суглоби? Яна. За кредит, який теща взяла на ремонт, і який припинила виплачувати через три місяці? Яна взяла на себе.
Пам’ятаєш щось? спитав Ігор.
Пам’ятаю, хто всю сім’ю фінансує вже два роки, відповіла Яна.
Теща втрутилася:
Яна, ти головна в домі, відповідальність на тобі. Чи так важко купити мамі телевізор? Це покупка для всієї сім’ї.
Для сім’ї? повторила Яна. А де ця сім’я, коли треба витрачати гроші?
Ми ж не стоїмо склавши руки, заперечив Ігор. Я працюю, а мама допомагає в хаті.
Яка допомога? здивувалась Яна. Теща лише приходить попити чаю і розказувати про свої болі.
Теща ображено відповіла:
Я лише радуюсь, даю поради, як правильно вести сімейне життя.
Поради про те, як я маю підтримувати всіх? зрозуміла Яна.
Хто ще? справді запитав Ігор. Ти ж маєш стабільну роботу та хороший дохід.
Яна уважно подивилась на чоловіка. Він дійсно вважав нормальним, що його дружина несе фінансовий тягар всього дому.
А що ти робиш зі своїми грошима? спитала вона.
Заощаджую, відповів Ігор. На випадок.
На випадок чого?
На випадок кризи, звільнення. Потрібна подушка безпеки.
А де моя подушка?
Ти ж маєш надійну роботу, тебе не звільнять.
Може, настав час, щоб ти і твоя мама вирішували, що купувати і за які гроші? сказала Яна спокійно.
Ігор усміхнувся:
Чому так? Ти ж так добре керуєш грошима. Ми й так намагаємось не навантажувати тебе зайвими витратами.
Не навантажувати? кров зайняла обличчя Яни. Ігоре, ти справді вважаєш, що не навантажуєш мене?
Ми не просимо купувати щось щодня, втрутилася теща. Тільки коли справді потрібно.
Чи дійсно потрібен телевізор? заперечила Яна.
Звичайно! Як жити без новин, без серіалів?
Тепер все можна дивитися онлайн.
Я не розумію інтернет, перебила її теща. Потрібен справжній телевізор.
Розмова круталася по колу. Вони обидва твердо вірили, що Яна зобов’язана фінансувати їх, а самі збирали по копійці для себе.
Добре, сказала Яна. Скажи, скільки коштує цей телевізор?
Можна знайти хороший за сорок тисяч, підсумував Ігор. Великий, з інтернетом.
Сорок тисяч гривень, повторила Яна.
Так, не так вже й багато.
Ігоре, ти уявляєш, скільки я витрачаю на сім’ю щомісяця?
Багато, мабуть.
Понад сімдесят тисяч гривень: оренда, продукти, комунальні послуги, ліки тещі, її кредит.
Ігор знизав плечима. Це сім’я. Нормально.
А ти що витрачаєш на сім’ю?
Іноді купую молоко, хліб.
Ти витрачаєш максимум п’ять тисяч гривень на сім’ю, підрахувала Яна. І то не кожен місяць.
А я коплю на чорний день.
На чиїй? Твоїй?
На наш.
Тоді чому гроші лежать у твоєму особистому рахунку, а не в спільному?
Ігор мовчав. Теща також затихла.
Яна, ти неправильно говориш, нарешті втрутилася теща. Мій син годує сім’ю.
Чим? здивувалась Яна. Останній раз Ігор купував продукти шість місяців тому, і то тільки коли я захворіла і попросила його сходити в магазин.
Але він працює!
А я працюю, і мій заробіток йде на всіх, а його лише на нього.
Оце так, мрякнув Ігор. Жінка керує домом.
Керувати домом не означає нести всіх на спині, відповіла Яна.
Що пропонуєш? спитала теща.
Щоб кожен сам себе годував.
Як це працюватиме? вигукнула вона. А сім’я?
Сім’я коли всі вносять свій внесок, а не коли один тримає всіх.
Ігор дивився на дружину з подивом. Яна, це дивний підхід. У нас спільний бюджет.
Спільний? засміялася вона. Спільний коли обидва кладуть гроші в одну каструлю і витрачають разом. А у нас: я вношу, а ти залишаєш собі.
Не для себе, а для майбутнього, заперечував Ігор.
Тепер твоїй мамі потрібен телевізор, у тебе є сорок тисяч. Ти їх придеш на її рахунок?
Ігор вагався. Це мої заощадження.
Тобто твої.
Теща спробувала змінити напрямок:
Яна, не слід так говорити з чоловіком. Чоловік має бути главою родини.
А глава має підтримувати родину, а не жити за рахунок дружини.
Ігор не живе за твоїм рахунком! протестувала теща.
Він живе. За два роки я сплатила оренду, продукти, комунальні послуги, ліки, кредит. А він лише копить на свої потреби.
Це тимчасово, виправдовувався Ігор. Кризові часи.
Ми в кризі вже три роки, а ти щомісяця перекладаєш витрати на мене, підрізала Яна.
Я не перекладаю, я прошу допомоги, відповів Ігор.
Допомоги? Чи виплачував ти оренду за останні шість місяців?
Ні, схвилявся він.
А продукти?
Часом.
Купити молоко раз на місяць це не продукти!
Добре, я не купував. Але я працюю і приношу гроші в сім’ю.
Ти їх одразу кладеш в особистий рахунок.
Я не ховаю, я зберігаю на майбутнє.
На твоє майбутнє.
Теща підвищила голос:
Яна, що з тобою сталося? Ти раніше не скаржилася.
Я думала, що це тимчасово. Що Ігор скоро підтримає сімейний бюджет.
А тепер?
Тепер я розумію, що мене використовують як готівкову корову.
Як ти смієш! вибухнув Ігор.
Що ще назвати, коли один живе за рахунок інших і ще просить подарунки?
Подарунки? Телевізор це необхідність!
Якщо твоїй мамі потрібен телевізор, нехай вона купить його сама. Або ти придбеш його зі своїх заощаджень.
Але її пенсія мала!
А моя зарплата пружинна? Ти можеш собі дозволити.
Можу, але не хочу.
Тиша опанувала кімнату. Ігор і теща обмінялися поглядами.
Що ти маєш на увазі, що не хочеш? тихо спитав Ігор.
Я втомилася підтримувати всю сім’ю сама.
Але ми сім’я, маємо допомагати один одному.
Точно, один одному, а не один, що підкармлює всіх.
Яна підйнялася, зрозуміла, що її сприймають як банкомат. Вона вийшла до столу, взяла телефон і одразу ж у банківському додатку заблокувала спільну карту, якою користувався Ігор. Потім у розділі переказів перевела всі свої заощадження на новий рахунок, відкритий місяць тому, «на випадок».
Що ти робиш? запитав Ігор, озираючись.
Піклуюсь про фінанси, коротко відповіла Яна, нахилюючи екран, щоб він не бачив.
Пять хвилин і вся сума опинилася на її особистому рахунку, недоступному ні Ігорю, ні тещі.
Яна, що сталося? панікував він.
Те, що мало трапитися давно, нарешті сталося, сказала вона.
Ігор намагався поглянути на телефон, а Яна відвертала екран.
Що ви робите? крикнула Валентина Степанівна, підскочивши зі стільця. Ми залишимося без грошей!
Ви залишитесь з тим, що заробите самі, спокійно відповіла Яна.
Що ти маєш на увазі «самі»? Де спільний бюджет? вигукнула вона.
У нас не було спільного бюджету. Був лише мій, з якого всі харчувалися, заперечила Яна.
Ви зійшли з розуму! лаялася теща. Ми ж сім’я!
Тепер ми живемо окремо. Я не зобов’язана виконувати ваші прихильності, сказала вона рішуче.
Це ж необхідні витрати! протестував Ігор.
Чи справді сорок тисяч гривень необхідна витрата?
Для мами, так!
Тоді нехай мама купить її зі своєї пенсії, або ти використай свої заощадження.
Теща схопила Ігоря:
Чому мовчиш? Кинь її в кут! Вона твоя дружина!
Ігор вимовив щось неясне, уникаючи погляду Яни. Він знав, що вона права, та не хотів це визнати.
Ігоре, чи варто, на твою думку, підтримувати всю твою родину? тихо спитала Яна.
Ми ж подружжя, відповів він.
Подружжя це партнерство, а не коли один живе за рахунок іншого.
Моя зарплата менша!
Твоя зарплата менша, а твої заощадження більші, бо ти їх не витрачаєш на інших.
Ігор знову замовк. Теща вирішила змінити тактику:
Яна, давай поговоримо спокійно. Ти завжди була добра, допомагала.
Я допомагала, доки не зрозуміла, що мене використовують.
Ти не використовується, наполягала вона. Тебе цінують за підтримку.
За що? За оплату всіх рахунків?
За підтримку родини.
Я не підтримую родину, а двох дорослих, які можуть працювати самостійно.
Наступного ранку Яна пішла до банку і відкрила окремий рахунок на своє імя, роздрукувала виписки за два роки, де чітко було видно, що всі витрати йшли лише на Ігоря та його маму.
Повернувшись додому, вона витягла великий чемодан і почала пакувати речі Ігоря сорочки, штани, шкарпетки, акуратно складаючи їх.
Що ти робиш? запитав Ігор, повернувшись з роботи.
Пакую твої речі.
Чому?
Тому що ти більше не живеш тут.
Що? Це ж і моя квартира!
Квартира на моє імя, я вирішую, хто в ній живе.
Ми ж подружжя!
Тепер так, можливо, ще недовго.
Вона кинула чемодан у коридор і простягнула руку:
Ключі.
Які ключі?
Від квартири. Усі комплект.
Ти серйозна?
Абсолютно.
Ігор, з важким серцем, передав ключі. Яна перевірила головний і запасний.
У мамі є ключі?
Вона іноді приходить.
Подзвоний їй, щоб повернула їх.
Чому?
Тепер Валентина Степанівна не має права входити в мою квартиру.
Через годину теща з’явилася в коридорі, побачивши чемодан.
Що це означає? спитала суворо.
Твій син виїжджає.
Куди? Це ж його дім!
Це мій дім, і я більше не хочу підтримувати паразитів.
Як ти посмілишся! вибухнулаУ сутінковій тиші, коли сонцезахисні занавіски розкриті, Яна впустила вітряку крихту свободи, спостерігаючи, як мрія розтанула в холодному світанку.
