14 грудня
Мені вже остогидли вибрики твоєї мами! Я подаю на розлучення, крапка! я відрізала впевнено. Як дивно, ці слова вирвалися самі собою, коли я навіть не збиралася це сказати саме сьогодні
Коли Женя повернув ключ у дверях, я вже встигла відмити кухонний стіл від липкого сліду кави та крихт усе наслідки «гостювання» свекрухи. «Для онука», казала вона, приносячи ті ванільні сухарі, хоча Назарчику всього рік яке вже солодке Та як завжди, переконана, що я все роблю не так, сварилася жваво, розмахуючи руками й розливаючи каву на скатертину.
Женя мовчки кинув куртку на стілець. Навіть не привітався, а я теж нічого не сказала просто продовжувала круговими рухами натирати й так чисту поверхню стола, викидаючи з голови всі гострі враження останньої години. Я терпіла це три роки. Три роки!
Щось сталося? нарешті обернувся, помітивши напругу в повітрі.
Я кинула ганчірку у раковину. Бризки розлетілися по кухонній плитці.
Мені вже досить терпіти витівки твоєї мами! Я подаю на розлучення! Все, Жень, крапка!
Він ступив на місці, завмер, потім невпевнено посміхнувся:
Та ти що? Знову нервуєш
Жодних “знову”. Мій голос здався спокійним, хоча всередині лютувала буря. Збирай свої речі або я свої заберу. Як хочеш.
Женя сів на табурет, провів долонями по обличчю. Я стояла коло раковини, схрестивши руки на грудях. Чоловік, з яким я одружувалася, мені більше не був близький.
Марічко, поговорімо нормально
Нормально? розсміялася я. Нормально це коли твоя матуся зявляється зі своїм запасним ключем (ти їй видав, навіть не перепитавши), перевіряє холодильник і шпиняє мене: «О, знову напівфабрикати! А як же гаспачо чи борщ?»
Просто вона хвилюється, ти ж знаєш
Вона нищить мені життя, я вже не стримувалася. Щотижня знаходить причину приїхати, розкритикувати, випробувати мій терпець: як я готую, прибираю, вдягаю Назарчика
Він мовчав.
Сьогодні вона прямо сказала при Назарці, що я погана мама. А він же все розуміє навіть якщо рік з хвостиком!
Мама не хотіла образити
Вона завжди «не хотіла»! кулаком по столу Але кожного разу винна я, ти бачиш?! Вона «не хотіла» зіпсувати мій день народження, коли вечір шепотіла про ідеальну невістку своєї подруги. Вона «не хотіла» образити, коли на Різдво при всіх родичах сказала, що я ледачкувата, бо не виходжу на працю.
Очі Жені стали ще більш сумними. Втома ось що там майоріло, не образа.
Що ти хочеш, щоб я зробив? спитав тихо.
Я чекала цього питання. Саме він добив мене остаточно.
Я хочу, щоби ти став на мій бік. Хоч раз за три роки шлюбу! Щоб я знала: твоя дружина це справжня родина, а не твоя мама.
Не перебільшуй
Перебільшую?! мій голос раптом зірвався на крик. З дитячої почулося шарудіння Назарчик розбудився Взяла себе в руки. Коли вона півроку тому влаштувала скандал, бо ми не можемо щонеділі їздити до неї під Київ? Коли витребує звітуватись, куди йдуть наші гроші? Коли вирішує, до якого садка віддавати сина? Це нормально?
Просто хоче допомогти
Хоче?! я вихопила з пакету навязливий «подарунок»: білизна на кілька розмірів більша, сіра, бабусина і все для мене, щоб «була пристойною для сина». Бачиш?! Купила без дозволу, бо, цитую: «в тебе немає смаку».
Женя почервонів.
Так, це вже крайність
Крайність? Це приниження. Я вже не можу так. Що не день грунтуюсь, чекаю як вона сьогодні настрій зіпсує! А ти завжди на її боці. Мамо, мамо А я хто?!
Я тебе кохаю, прошепотів він.
Кохання не слова, Жень. Це коли ти стаєш між мною й людиною, яка мене принижує. Навіть якщо це твоя мама.
Він відкинувся, задумався, дивлячись у темний зимовий вечір. За вікном ГОЛОДНІ грудневі сутінки, а всередині холод безнадії.
Їй важко змиритися, що в мене сімя
Їй важко?! А мені якові? Мені вибач питання: це мій дім, чи її? Бо я тут живу «на валізах» будь-коли може зірватися і вломитися зі своїми вічними повчаннями!
Заберу в неї ключі
Не в ключах справа! я сіла навпроти, дивилася прямо у вічі. В тому, що ти постійно дозволяєш їй втручатися, а наші стосунки не захищаєш.
Тиша. Тільки холодильник надсадно дзижчить, секундна стрілка годинника лічить цю нескінченну хвилю мовчання.
Я не знаю, як їй це сказати, нарешті зізнався він. Вона все життя всім керувала.
Тоді обирай. Вона або я.
Слова лунали ніби остаточний вердикт, без права на апеляцію.
Марічко, це несправедливо
Несправедливо? я встала. Це несправедливо було мовчати три роки, коли вона мене паплюжила. Мовчати, коли вона при моїх батьках твердить, що я тебе «взяла в обіг» заради вигоди. Мовчати, коли в пологовому сказала, що дитина копія її, від мене нічого.
Женя підтягнувся, спробував мене обійняти. Я відсторонилася.
Не треба. Або ти сьогодні ставиш крапки з мамою, або я подаю на розлучення. І все.
Марічко
Не треба. Я втомилась вибачатися, що недостатньо гарна «для її сина». Більше не терплю.
І тут завібрував телефон. Женя глянув на екран міг і не дивитись. Вже по тому, як скривилося його обличчя, було ясно: «Мама».
Він узяв слухавку.
Так, мам та все нормально
І щось у мені обірвалося напрочуд різко.
Я висмикнула у нього телефон і натисла гучний звязок.
ти їй уже сказав? у голосі свекрухи рівне напруження. Про квартиру?
Я глянула на Женю той зблід.
Яку квартиру? спокійно питаю.
Пауза, а потім уже завчене, солодкаве:
Марічко, це тебе не стосується
Я дружина. СТОСУЄТЬСЯ. ЯКУ КВАРТИРУ?
Женя хотів вимкнути телефон я відвернулася.
Ми з Женею обговорювали заговорила вона. У моєї сестри Світлани вільняється двокімнатна на Виноградарі. Хочуть продати, а гроші потрібні терміново Денис в інститут у Львові вступає
Денис, її племінник. Той, хто завжди на свята вихвалявся і тонко глузував з мене.
І що далі? запитала я у чоловіка.
Мама запропонувала нам купити цю квартиру зі знижкою
На які гроші?
Він мовчав.
На які гроші, Женю?!
На твої заощадження І мої додамо
Мої заощадження! Сто двадцять тисяч гривень, які я копила ще до весілля, працюючи на двох роботах, мріючи про власний міні-салон манікюру. Бізнес-план он готовий
Ти з нею все вже вирішив? Без мене?
Це вигідно
А мої плани? Моя мрія?
Салон зачекає
Як довго чекати?! Мені тридцять! Два роки вдома з Назарчиком коли, якщо не тепер?!
У гучномовці залементувала свекруха:
Марічко, яка тобі мрія Назар маленький, потім встигнеш! Квартира це вкладення! Лиш родині Світлана дає таку ціну! Думай про сімю!
Сімя повільно повторила я. У моїй сімї мої бажання нікому не важливі.
Я поклала телефон на стіл.
Ти хотів повідомити мені чи вже просто б взяв гроші?
Я хотів усе обговорити
З мамою вже обговорив. І з Денисом. А зі мною колись?
У цей момент у двері постукали й одразу ж відкрилися запасним ключем. Свекруха ввірвалась у кухню, тягнучи за собою Світлану самовдоволено посміхаючись і демонструючи папери.
Що тут за крики?! Женю, чого вона репетує?
Ми мимо їхали, Світлана, посміхнувшись, поклала документи на стіл, ось, подивитися і на підпис залишити
Забирайтеся, сказала я голосно й спокійно.
Що-що? перепитала свекруха.
Я сказала забирайтеся з МОГО дому! Обидві!
Та як ти розмовляєш?! розгнівалась свекруха. Женю, ти чуєш?!
Мамо, може зараз не час промимрив він.
Не час?! вона повернулась до сина. Все для тебе! Одна ростила! А ти через цю тицьнула в мене це невдячна
Замовкніть уже! вигукнула я так, що Світлана злякалася. Забирайтеся, і негайно!
Марічко, ти чого, Світлана вдала милу миротворицю, нам краще всім, якщо Денис отримає гроші, а ви квартиру
Мені не треба ваша квартира. Мені треба чоловік, який поважає МЕНІ думку. Мені родина, де я не чужа.
Та хто ти така! спалахнула свекруха. Красуня, молодиця, думаєш, щось варта! Женя на тобі одружився, бо була вагітна! Якби не це ніколи на тебе не глянув би!
Тиша.
Женя стояв з блідим обличчям.
Це правда? спитала я тихо.
Він мовчав.
Тільки через дитину?
Я я любив тебе
Минулого часу. Я взяла сумку й мобільник.
Марічко, почекай! він кинувся до мене.
Не чіпай. Ключі залиш на столі. Прийдеш завтра, коли мене не буде.
Так не можна!
Можна. Я йду. Від тебе, твоєї мами, вашого «дому».
Свекруха спробувала схопити мене за руку:
Ти Назарчика кинеш?!
Я заберу сина завтра. Якщо треба з поліцією. Сьогодні хай спить, йому не треба ці сварки.
Я вийшла з квартири. Холод обдав обличчя. Я бігла східцями, не відчуваючи підлоги під ногами.
Двері гупнули. Женя наздоганяв:
Марічко, зупинись! Куди ти?!
Я не зупинялась бігла до виходу. Нарешті на свіжому повітрі зробила ковток крижаної свободи. Куртка не застібнута, шарфа нема, але байдуже
Дзвонив телефон мама. Відхилила. Потім Женя ще раз «відбій». Свекруха вимкнула звук.
На зупинці метро зупинилася, тремтіла від холоду і від нервів одразу. Що я наробила? Просто втекла без речей, без плану. Тільки в кіно героїня після такого все вирішує, знаходить нове кохання а я?
Я на заледенілій лавці станції метро, без копійки картку залишила вдома, телефон в кишені. Куди? До мами? Живе у хрущовці з моєю молодшою сестрою Лесею і так тісно.
До подруги Лариси? Вона з чоловіком і двома синами ледве виживає на мінімалку Їм тільки мене не вистачало.
СМС від Жені: «Пробач. Побачимось завтра. Все обговоримо».
Обговоримо Як можна «спокійно» говорити, коли твоє життя зводиться до фарсу? Коли чоловік одружився не по любові? Свекруха вважає тебе паразиткою? Мрії твої нікого не цікавлять
Ще одне повідомлення незнайомий номер: «Марічко, це Світлана. Не гарячкуй. Квартира гарна, Назару простору більше. Подзвони, поговоримо».
Поговоримо Всі хочуть між собою говорити, а мені доводять як факт.
Я встала, опустилася сходами в метро. У кишені картка (бодай якась мить полегшення). Сіла в вагон і їхала, не знаючи куди.
Вийшла на «Університет». Просто-так гарна назва Пройшлася проспектом. Місто світило помаранчевими вогнями, скрізь люди, а мені дивно й самотньо.
У цілу добу зайшла до цілодобової кавярні. Замовила чай (карта визволила). Сіла край вікна, дивилася на нічних перехожих.
Думала про Назарчика. Вранці він прокинеться де мама? Що скаже Женя? Що мама пішла геть?
Усередині здавило серце. Я не кинула його. Просто мені треба часподумати, як далі жити.
До столика підійшла бариста десь моїх років, виглядала втомлено.
Ще щось?
Ні, дякую.
Не йшла. Дивилась уважно.
Вибачте, не люблю втручатись, але у вас все гаразд?
Я всміхнулась крізь сльози:
Певно, ні.
Бажаєте виговоритися?
Чужа людина, а хоче вислухати Мабуть, видно по моєму виду.
Я щойно пішла від чоловіка, чесно кажу. Просто вийшла, одна
Вона сіла навпроти.
В мене якраз перерва. Хочете розповісти?
Я розповіла. Все. Про свекруху, квартиру, навязування, дитину Слово за словом, наче прорвало греблю.
Вона слухала уважно, потім каже:
Знаєте, в мене щось подібне було. Жила з хлопцем, його мама всюди лізла. Терпіла, думала мине. Не минуло.
І?
Пішла. Без нічого. Важко було, але вперше відчула себе сама собою.
А діти?
Ні. У вас є?
Син. Малий ще.
Тоді важче. Але все можливо. Не повертайтесь у ту саму ситуацію, бо стане лише гірше.
Я допила свій чай.
Боюся, що одна не впораюсь.
А хто сказав, що ви сама? усміхнулась. Є друзі, батьки! І ви сильніша, ніж здається. Якщо змогли піти зараз далі теж впораєтеся.
Обмінялися номерами. Її звати Світлана. Незнайома бариста дала більше тепла за три роки, ніж Женя.
На світанку вийшла з кавярні. Місто прокидалося. На телефоні двадцять три пропущені: від Жені, свекрухи, матері, навіть від Лариси.
Я написала Жені: «Завтра о другій зустрічаємось на нейтральній території. Без мами. Обговоримо Назарчика та розлучення. Не дзвони більше».
Відправила. Видихнула.
Попереду невідомість. Оренда, суд, сина ділити. Страшно. Але не так, як провести ще рік у тому домі, з тими, для кого я лише зручна статистка.
Я йшла засніженим містом. І вперше за три роки відчула я вільна.
