Дівчата, мені так боляче навіть писати ці слова, але я більше не можу тримати це в собі. Мій син – єдина дитина, яку я виносила, виростила, виховала – тепер поводиться так, ніби я для нього не існую. І все це почалося після того, як у його житті з’явилася вона – його дружина, моя невістка. Я досі не розумію, у чому моя провина. Де я помилилася? Чому рідна людина може так холодно відвернутися від матері?
Я сама виховувала сина. Чоловіки в моєму житті були, але всі не ті: хто користувався моєю добротою, хто просто зникав. Можливо, це мій характер, а можливо, я просто надто хотіла любові і приймала за неї те, що нею не було. У 90-х я працювала на декількох роботах, економила на собі, аби в сина було все. Спочатку було важко, але я йшла вперед, не дивлячись на втому, не жаліючи рук.
Потім з’явився чоловік, який став для нас порятунком. Одружений, так. Але він допомагав. Найголовніше – влаштував мого сина на роботу в нафтову компанію. Підтримував нас і морально, і матеріально, коли більше нікому було. Завдяки йому син став нафтовиком, закінчив технікум, потім університет, пройшов практику, влаштувався. Я завжди у нього вірила, навіть коли він мріяв про власну справу, а не про заводську зарплату. Я давала йому гроші, навіть якщо сама сиділа на хлібі та воді.
Потім він привів додому дівчину. Красива, але, як мені здалося, не надто розумна. Завагітніла швидко. Я раділа – у мене буде онука! Допомогла зіорганізувати весілля. Мій знайомий дав їм гроші на каблучки, і тоді вперше я відчула тривогу. Вона вибрала перстень дорожчий за всю суму, не порадившись ні з ким. Я обережно зауважила, що гроші-то на двох, і може, варто обрати щось скромніше, але однакове. Вона подивилася на мене з ненавистю. З того дня я – її ворог номер один.
Я мовчала. Терпіла. Навіть купила їм машину, щоб син міг підробляти після змін. А потім все пішло шкереберть. Машину продали, грошей стало менше. Почалися докори від її батьків: «Що за чоловік, якщо не може утримувати сім’ю?» – і невдовзі розлучення. Сін запив. Позбавили прав. Я витягувала його з того дна. Допомагала. З’явилась справа. Як тільки гроші знову знайшлися – вона повернулася. І він дозволив їй це. А мене почав уникати.
Справа оформлена на мене – через борги у приставів. Він платить, але по трохи. Почав грати в азартні ігри, сподіваючись, що виграє і все поверне: дружину, сім’ю, стабільність. Я знову дала йому гроші – на співробітників, на оренду, на розвиток. Він запевняв, що все буде добре. Я вірила. А потім він почав вимагати більше – щоб я звільнилася, аби бути йому корисною. Я покинула роботу, віддала себе цілком, а тепер просто сиджу і чекаю, коли про мене згадають. Часто – не згадують. Навіть онуці нічого не можу купити – немає на що. Запрошують мене лише тоді, коли від мене щось потрібно.
Він подарував мені машину – гарну, сучасну. Тільки ось ні заправити, ні застрахувати її я не можу – грошей не дає. Іноді забирає її, а потім повертає – зламану. А ще я виплачувала кредит за його попередню машину – оформила на себе. Спочатку він платив, потім кинув. І що я? Мовчу. Бо я – мати.
Я відписала їм частину своєї квартири. На свята мене не запрошують. Ні на Новий рік, ні на дні народження. Одного разу прийшла до нього на роботу – він накричав. Сказав, що я його соромлю. За що? Я ж не п’ю, писала для літературних журналів, була у Спілці письменників, читала книги, працювала все життя. Я не якась асоціальна бабуся з під’їзду.
Іноді я просто благаю пробачення – за все. Навіть не знаю, за що саме. Просто: «Вибач, якщо щось не так». А тепер – мене заблокували. Не подзвонити. Не написати. Я залишилася в тиші, і мені здається, що я з’їжджаю з глузду від цієї порожнечі. Сиджу біля вікна, дивлюсь, як ідуть чужі діти, і думаю: у чому моя провина? За що мій син – моє все – вирішив, що я більше не потрібна?
Я плачу від болю, який не можу ні виговорити, ні пережити. Плачу від того, що той, хто мав бути моєю опорою, став найдальшою людиною у світі. І все, що мені залишилося – спогади і надія. Надія, що одного дня він згадає, як я тримала його за руку, коли йому було страшно. Як я стояла поруч, коли весь світ був проти. І зрозуміє, що мати не зраджує. Мати – просто любить.
