Мені 45 років, і я більше не приймаю гостей у своїй квартирі
Іноді здається, що коли люди заходять у гості, вони забувають, що перебувають не у себе вдома. Поводяться неввічливо, дають поради, розводять балачки, і нікуди не поспішають.
Колись я була дуже гостинною людиною, але згодом все змінилося. Щойно переступила поріг сорока років перестала кликати когось до себе. Навіщо це мені? Це стомлює і дратує особливо такі гості.
Свій останній день народження я відзначала у кавярні на Подолі. Мені це дуже сподобалося: тепер так робитиму завжди. Спробую пояснити, чому.
Організувати свято вдома дорого. На звичайну вечерю йде чимала сума гривень. А готуєшся до різдвяної гостини ще більше витрачаєш. Гості приносять якийсь дрібязковий сувенір на знак уваги зараз складні часи, всі економлять. Тоді сидять до пізньої ночі. А мені хочеться спокою, а не мити гори посуду й прибирати залишки салатів.
У моїй оселі я вже нікого не чекаю. Мию підлогу й варю борщ тоді, коли мені заманеться. Раніше після святкувань вдома залишалася втома й дивний смуток. Тепер після свят я маю час просто поніжитися у ванні й лягти раніше.
У мене зявилось багато вільного часу, я використовую його розумно. Друзі можуть забігти на чай з вишневим варенням, але я не хвилююся, якщо немає печива. Тепер я вільно говорю, що думаю. Якщо захочу відпочити, просто натякаю, що час додому. Можливо, це виглядає по-іншому, але мене це не обходить: комфорт для мене на першому місці.
Найдивніше те, що ті, хто любить гостювати у когось, рідко кличуть людей до себе. Легше гуляти у чужих стінах й не турбуватися про миття посуду та прибирання.
А ти як? Ти любиш приймати гостей у себе? Чи почуваєшся доброю господинею?
Ці питання залишаються крутитися у мені, як спіральний вітер над полем соняхів, коли минають марево дивних снів, і час розтікається, мов чай у пролитій склянці.
