Мені всього 49, але моя молодша сестра вважає, що в мене вже немає особистого життя, і я повинна бути безкоштовною нянею для її десятирічного сина. Я дуже люблю Мишку, він мій найкращий племінник, але я не готова жертвувати власним часом, щоб постійно доглядати за ним. Ця історія почалася кілька років тому, і з кожним днем ситуація стає складнішою.
Як все почалося
Моя сестра, Надя, молодша за мене на сім років. Вона завжди була трохи зіпсованою — наймолодша в родині, її всі пестили та баловали. Коли вона народила Мишку, я була щаслива стати тіткою. Він чудовий хлопчик: розумний, веселий, з ним завжди цікаво. Я часто брала його до себе на вихідні, водила в парк, пекла йому паляниці. Але з часом сестра почала сприймати мою допомогу як належне.
Після розлучення з чоловіком Надя залишилася сама з сином. Працює вона багато, часто затримується, ін’коли їздить у відрядження. Я розумію, що їй важко, і завжди намагалася підтримати: то посиджу з Мишкою, то заберу його зі школи, то допоможу з уроками. Але останнім часом вона почала думати, що я зобов’язана це робити. «Ти ж вільна, у тебе немає ні чоловіка, ні дітей, от і займайся», — сказала вона якось. Я очманіла. Так, у мене немає своєї сім’ї, але це не означає, що в мене немає свого життя!
Моє життя в 49
Мені 49, я працюю бухгалтером у невеликій фірмі, і в мене є свої захоплення. Я ходжу на йогу, зустрічаюся з подругами, відвідую гурток вишивки. У мене є мрія — поїхати до Італії, побачити Рим та Флоренцію. Я вже два роки відкладаю гроші на цю поїздку. Але сестра, здається, вважає, що весь мій час має належати Мишці. «Ти ж тітка, це твій обов’язок», — каже вона. А коли я намагаюся заперечити, додає: «Ну, ти ж все одно нічого серйозного не робиш».
Нещодавно ситуація дійшла до абсурду. Надя заявила, що хоче записати Мишку на додаткові заняття з англійської, але вони ввечері, і їй немає кому його забирати. Вона вирішила, що я повинна кидати свої справи і їздити за ним через півміста. Я відмовилася, пояснивши, що в мене свої плани, у тому числі заняття йогою, які я не хочу пропускати. Надя образилася: «Ти ставиш свої хобі вище за родину? Мишка тобі не важливий?» Це був як ножем по серцю. Звісно, він мені важливий, але чому я повинна жертвувати усім заради нього?
Племінник, якого я люблю
Я дійсно люблю Мишку. Він чудовий: розповідає мені про свої ігри, ділиться шкільними історіями, ми разем сміємося з мультиків. Але я не його мама. У мене немає сил і бажання бути нянею на повну ставку. До того ж, я помічаю, що Надя все більше перекладає на мене свої батьківські обов’язки. Наприклад, недавно вона попросила мене поговорити з Мишкою про його погані оцінки, тому що «ти з ним краще знаходиш спільний язик». Я поговорила, звісно, але це не моя роль!
Я намагалася обговорити це із сестрою. Сказала, що готова допомагати, але в розумних межах. Запропонувала, наприклад, наймати няню або просити допомоги у своїх колишніх свекрів (вони теж живуть неподалік). Але Надя лише махнула рукою: «Няня — це дорого, а ти ж і так справляєшся». Я відчуваю, що вона просто використовує мене, тому що це зручно та безкоштовно.
Як знайти баланс?
Зараз я в глухому куті. З одного боку, я не хочу сваритися з сестрою, і тим більше не хочу, щоб Мишка думав, що тітка його не любить. З іншого боку, я втомилася бути «черговою нянею». Мені хочеться жити своїм життям, займатися своїми справами, не відчуваючи провини за те, що я не біжу за першим її кличем. Я навіть почала думати, що, можливо, я занадто м’яка. Може, треба чіткіше визначити межі?
Якщо у вас були схожі ситуації, розкажіть, як ви виходили з них. Як сказати «ні» родичам, щоб не псувати відносини? Чи, може, я дійсно занадто егоїстична, і сестра права? Напишіть, мені дуже потрібен погляд зі сторони…
