Октябрина, 55ти років, нарешті бере під контроль власне життя. У Київському підїзді, серед старих панельних будинків, вона відчуває, що докори совісті залишилися позаду, страхи перед «не такою» розтанули. У її просторій однокімнатці панує спокій, як ранішнє туманне озеро на озері Світязь мяка, майже беззвучна гармонія. Ті емоційні бурі, що колись вичерпували її до краю, більше не приходять. Ніхто не каже, як слід жити, що надягати чи про що мріяти. Вона знову належить собі.
Ранок починається без поспіху. Коли захоче включає улюблені записи Віктора Марченка, коли захоче просто сидить у ароматі свіжезавареного чаю зі сливами, слухаючи, як будинок прокидається. Погляд скеровується у вікно, де над Дніпром розквітає весна, і вона розуміє, наскільки цінно бути в злагоді з собою. Ніхто не свариться, що книга затримується, чи що борщ не зїдять вчасно. Тиша вже не лякає вона стала найкращим товаришем.
Колись здавалося, що життя без партнера це недоробка. Така нам навязувана з дитинства інструкція: жінка повинна бути поряд з кимось, доглядати, танути в сімейному вогнищі. Довгі роки вона ставала іншою, забуваючи про власне «я», стараючись бути зручною, турботливою, правильною. Але з часом зрозуміла: любов це не самопожертва. Любов це повага, спокій і прийняття. Перша, кого треба любити, це сама вона.
Іноді мимохідь проноситься думка: «Може, знову відкритися до стосунків?» Однак, коли згадує, скільки сил і нервів забирали чужі очікування, образи, роздратування, у неї знову піднімається бажання обійняти свободу. Вона легка, мов ранковий вітер над Полтавським полем, не вимагає пояснень, і з нею добре.
Тепер вона робить усе, що забажає, коли забажає і з ким забажає. Хоче крокує парком Шевченка, хоче залишається вдома, ховається під теплим пледом і переглядає старі фільми про козацьку доблесть. Може мовчати цілий день, а може раптом зателефонувати подрузі Марисі і розсміятися до сліз. Ніхто не контролює, не ревнує, не вимагає звітів. Це дивовижне відчуття бути вільною не лише зовні, а й у глибині душі.
Їй подобається, коли день складається з приємних моментів: зустріч у Львівському кафе на 30 грн, посмішка, теплий вечір, а потім кожен повертається до свого дому, де затишно, спокійно, і ніхто не чекає пояснень. Без драм, без розяснень стосунків, без емоційних гойдалок. Просто людське тепло, легкість і взаємна повага.
Октябрина обирає легкість. Вона обирає себе. Тепер вона зрозуміла, що щастя не приходить з кимось, а народжується всередині. Щоб його відчути, треба лише дозволити собі бути справжньою без масок, без ролей, без страху залишитися однією. Самотність це не покарання, а розкіш, коли навчився бути самодостатнім.
55ти років. Вона не шукає і не тікає. Вона просто живе. Кожен новий день ще одна можливість подякувати життю за спокій, за досвід, за свободу і за те, що нарешті вона у центрі власного світу.
