Мені 58 років. Живу самотньо, але самотньою себе не відчуваю. З чоловіком ми розлучилися багато років тому, і з тих пір я навчилася цінувати свою свободу та незалежність. У мене один син — Андрій, йому тридцять. Ми з ним дуже близькі, і це наповнює моє життя світлом. Нещодавно Андрій одружився, але наші стосунки залишилися такими ж щирими. Він часто дзвонить, ми довго розмовляємо, сміємося, згадуємо минуле. Його дружина Оксана — чудова дівчина: добра, сердечна, щира. Радію, що син знайшов таку гарну пару.
Живу в невеликому затишному будиночку на околиці Львова. Тут тихо, спокійно, є маленький городок, де я люблю працювати. Вирощую квіти, трохи овочів — це моє хобі та джерело радості. Сусіди у нас добрі, ми завжди підтримуємо один одного: часто заходимо на чай, обмінюємося новинами. Іноді жартую, що моє життя — як у серіалі: завжди є про що розповісти.
Раніше працювала бухгалтеркою, а тепер на пенсії — і це дало мені можливість присвятити час собі. Люблю читати, особливо детективи та історичні романи. Іноді передивляюсь старі фільми — вони повертають мене у молодість. Ще полюбляю в’язати: шарфи, шкарпетки, інколи светри — для Андрія й Оксани. Вони жартують, що я їх «завалюю» дарунками, але я бачу, що їм це приємно.
Бувають моменти, коли накатує туга за минулим. Молодість, перше кохання, спільні з чоловіком мрії — все це назавжди в серці. Але я не дозволяю сумові мене перемагати. Життя навчило мене бути сильною. Розлучення було болючим, але я не жалкую: воно дало мені свободу. Зараз живу з відчуттям, що кожен новий день — це можливість. Нещодавно записалася на курси польської. Хочу подорожувати, може, навіть у Польщу. Андрій підтримує, каже, що ще покажу молодим, як жити.
Мій син — моя гордість. Він інженер, відповідальний, прагне досягти більшого. Я завжди намагалася бути для нього не лише матір’ю, а й другом. Ми ділимось усім: він розповідає про роботу, плани, а я — про свої маленькі радості. Його весілля було для мене великою подією. Хвилювалася, як усе пройде, але було чудово: танці, сміх, щасливі очі молодят. Оксана швидко стала частиною нашої родини, і я вдячна їй за тепло.
Іноді думаю про майбутнє. Звісно, мрію про онуків, але не поспішаю — у них усе попереду. Хай насолоджуються часом удвох. А я живу своїм життям і радію кожному дню. У мої роки я зрозуміла: щастя — не у великому, а у дрібницях. У посмішці сина, у сердечній розмові, у розквітлій троянді в городі. Я не сама, бо моє серце повне любові.
Життя — подорож, і я вдячна за кожен його етап. Попереду ще багато цікавого, і я відкрита для нового. Може, заведу собаку — Андрій давно натякає, що мені потрібен «компаньйон». Хто знає, можливо, це мій наступний крок. А поки що насолоджуюсь тим, що маю, і дякую долі за мого сина, за наш зв’язок і за кожну маленьку радість, яку дарує день.
