Сьогодні я подумала – мені шістдесят, і я нікому не потрібна? Та це ж найкраще, що могло зі мною статися!
Завжди знала: для жінки настає вік, коли суспільство ставить на ній хрест. Коли ти перестаєш бути цікавою, бажаною, потрібною. Коли діти виросли, онуки навіть рідше приїжджають, а подруги дзвонять хіба що на свята. Багатьом від цього боляче. Вони хапаються за молодість, доводять усім, що ще можути бути корисними, потрібними. А я – ні. Я не борюся. Тому що я нічого не втрачаю. Я виграю.
Мене звати Оксана Миколаївна, мені шістдесят. Живу в Черкасах, у невеличкій затишній квартирці, яку сама облашена, коли вийшла на пенсію. І знаєте що? Я не страждаю. Я насолоджуюся. Мені ніхто не дзвонить десять разів на день зі скаргами, ніхто не вимагає терміново приїхати, посидіти з дітьми, позичити грошей, вислухати чиюсь біль. І це – не самотність. Це свобода.
Я багато років була «зручною». Слухала чужі нарікання, лізла у чужі драми, позичала гроші, яких і собі не вистачало. До мене приходили не тому, що хотіли побачити мене, а тому що знали – я не відмовлю. Я завжди була «запасним аеродромом», тихою гаванню, жилеткою, у яку можна поплакати. Але коли в мене саме все валилося – у відповідь була тиша. Жодних «тримайся», жодних «я поруч». Лише пустота.
І одного дня я зрозуміла: годі. Я більше не хочу бути усім потрібною. Я хочу бути потрібною собі.
Зараз у мене є день, який належатиме лише мені. Прокидаюсь і не біжу нікому допомагати. Іду на йогу. Плету. Читаю. Вишиваю. Пеку паляниці не тому, що хтось попросив, а тому що мені самій цього хочеться. Саджу квітки на балконі, і мені не треба нікому пояснювати, чому витратила гроші на ґрунт, а не на «потрібне». Я живу так, як хочу.
У мене є онук. Він чудовий хлопчик. Бачимось по вихідних. Я його обожнюю. Але я не перетворююся на безкоштовну няню. Я – не раба бабусиного статусу. Я – жінка, у якої почався новий розділ.
Так, навколо мене немає натовп. Але кожен, хто приходить, приходить з доброї волі. Не по допомогу, не по подачки, а просто побути поруч. Тому що зі мною – добре.
Мені не страшно бути самотньою. Я не самотня. Я оточена тишею, спокоєм і… собою. Нарешті навчилася бути з собою.
