Мені 62 роки, йому 68. Ми розводимося… Після 35 років шлюбу
Мене звуть Ганна Іванівна, мені шістдесят два. Мого чоловіка Олексія — шістдесят вісім. Разом ми прожили більше тридцяти п’яти років. Здавалося б, життя вже налагодилося: діти виросли, у домі повно спогадів, попереду — спокійна старість удвох. Я вірила, що у нас усе гаразд. Так, побут, так, мало романтики. Але ж ми — сім’я.
На Новий рік діти, як зазвичай, «залишили» нам свого кота та поїхали святкувати десь у Карпати. Ми з Олексієм залишилися самі. Одного разу під час цих довгих свят він сказав, що хоче заїхати у рідне село на кладовище — провідати батьків, заодно відвідати сестру. Я проводжала його без зайвих питань.
Минув тиждень. Він повернувся — зовні все як завжди. А ще через кілька днів раптом оголосив, що подає на розлучення. Спокійно, без істерик. «Я так більше не можу. Я зустрів людину, яка мене розуміє. І яка зможе мене… вилікувати».
Я оніміла. Спочатку подумала — жартує. Але він говорив це цілком серйозно. Виявилося, поки я доглядала за домом, прала його сорочки та варила борщ, він відновив зв’язок зі своєю давньою коханою — жінкою, з якою зустрічався ще до нашого шлюбу. Вона знайшла його через інтернет. Живе в тому самому місті, де й його сестра. І коли він поїхав «на могилки», насправді провів три дні у неї.
Вона — вдова. І, за його словами, у неї «є все»: трикімнатна квартира у Львові, котедж, кілька машин і… здібності екстрасенса. Вона, мовляв, займається народною медициною, лікує травами, робить масажі, читає аури і, як він висловився, «відчуває хвороби на енергетичному рівні». Навіть рак на початковій стадії може «заговорити».
Вона пообіцяла йому здоров’я, турботу і, як бонус, котедж з машиною у подарунок — якщо він розлучиться і одру…ще й жениться на ній – і ось так, за три дні, розсипалося все, що ми будували десятиліттями.
