Сплеск… Гучний луск… Темрява… Темрява…
Нарешті, темрява почала розвіюватися. Чути голос:
— Віро Володимирівно, це рятувальник, у них там щось вибухнуло…
Крізь біль він відчув на шиї дотик руки. Спробував розплющити повіки — ледве вдалося. Перед очима — кулон у вигляді прямокутника з вигравіюваними знаками зодіаку… Очі жінки у білому халаті…
— До операційної! — голос пролунав зовсім поруч.
Батьки повернулися з роботи. Мати одразу кинулася на кухню, зазирнувши в кімнату, де син робив уроки. Дмитро ж, увійшовши, одразу помітив, що у сина настрій не дуже.
— Толю, що трапилося? — батько потріпав його по голові.
— Нічого, — буркнув син, четверокласник.
— Ну давай, кажи!
— Скоро Восьме березня. Вчителька сьогодні нас затримала й сказала, що ми маємо дівчаткам подарунки приготувати.
— Ну, і в чому проблема? — усміхнувся батько.
— У нас хлопців і дівчат порівну. І вона розподілила, хто кому дарує, — син важко зітхнув. — Мені дісталась некрасива, Вірка Єрофєєва.
— Усі дівчата хочуть подарунок на Восьме березня отримати, і некрасиві теж, — батько намагався говорити з сином, як із дорослим. — А як вона розподіляла? За абеткою?
— Ні, за знаками зодіаку!
— Це як? — Дмитро не втримався й знову всміхнувся.
— За сумісністю. Вірка — Діва, а Дівам найкраще підходить Телець. А я якраз Телець.
— Це ж добре, якщо підходите! Виростеш — може, ще й закохаєшся.
Батько не витримав і засміявся. У кімнату миттю забігла мати:
— Що у вас тут відбувається?!
— Лено, іди на кухню, — обличчя батька стало суворим. — У нас із сином серйозна розмова.
Коли мати вийшла, Толя сумним голосом запитав:
— Тату, і що мені тепер робити?
— Готувати подарунок!
— Який?
— Завтра на роботі я зроблю твоїй обранці подарунок.
— Тату, який ти можеш зробити подарунок? Ти ж на заводі працюєш.
— Так! Але я в гальваніці. У нас усі види покриття металів виробляються.
— Тату, я не зрозумів.
— Завтра сам побачиш!
***
Наступного дня батько приніс кулон на ланцюжку у вигляді прямокутника, що виглядав золотим. На одній стороні були вигравіювані два знаки зодіаку — Телець і Діва, а на іншій дрібно, але гарно було написано:
«Моїй однокласниці Вірі на Восьме березня! Анатолій».
Ох, як же гарно цей кулон виглядав! А коли мати запакувала його у целофановий пакетик — взагалі неймовірно.
***
І от сьоме березня. Уроки вести вчителька не збиралася. Спочатку учні вручили їй подарунок. Вона довго дякувала. Потім оголосила, щоб хлопці подарували подарунки дівчатам.
Що тут почалося! Усі хлопці кинулися до своїх «обраниць». Толя теж підійшов до Віри Єрофєєвої й промовив, як навчав тато:
— Віро, вітаю тебе зі святом Восьмого березня! Можливо, колись доля поєднає Тельця й Діву.
Промовивши завчену фразу, Толя пішов на своє місце й, звісно, не помітив, як забилося серце цієї некрасивої, на його думку, дівчинки.
Незабаром батьки Віри переїхали в інший район, і сама Віра з п’ятого класу почала вчитися в іншій школі.
***
Анатолій розплющив очі. Біла стеля лікарняної палати. Спробував пошевелити руками й ногами — рухалася лише ліва рука.
— Я де? — звернувся невідомо до кого.
Почулося цокання, і до його ліжка підійшов пацієнт на милицях, уважно подивився на нього й запитав:
— Очухався? У відділенні екстреної хірургії ти.
— У мене руки, ноги — все ціле? — тихим голосом запитав Анатолій.
— Начебто, все на місці, — той повідомив радісну звістку. — Тільки забинтований ти весь із голови до ніг.
— Це добре, якщо все ціле.
Тут підійшла медсестра й спитала участливо:
— Як почуваєшся?
— Що зі мною? — відповів питанням на питання Анатолій.
— Життю твоєму ніщо не загрожує. Руки, ноги працюватимуть. От шрамів багато залишиться, — пода
