Мені дісталася неприваблива доля

Мені випала негарна Вcпишка Громкий вибух Темрява Темрява
Нарешті темрява розсіювалася, і лунав голос:
Веро Володимирівна, це рятівник, у них щось вибухнуло.
Крізь біль я відчув дотик руки до шиї. Спробував розплющити повіки важко, але вдалося. Перед очима зявився кулонпрямокутник із гравіюванням знаків зодіаку Жінка в білому халаті
У операційну! голос пролунав поряд.
Батьки повернулися з роботи. Мати кинулася на кухню, заглянувши до кімнати, де син робив уроки. Дмитро, зайшовши до кімнати, одразу помітив, що настрій у сина не найкращий.
Толя, що трапилося? батько погладив його по голові.
Нічого, пробурмотів учень четвірки.
Добре, розповідай!
Скоро буде 8березня. Вчителька сьогодні нас затримала і сказала, що треба підготувати подарунки дівчаткам.
І в чому проблема? усміхнувся батько.
У нас хлопців і дівчат однаково, і вона розподілила, хто кому дарує, зітхнув син. Мені випала негарна, Верка Єрофєєва.
Усі дівчата хочуть подарунок на 8березня, навіть негарні, батько намагався говорити з сином, ніби з дорослим. А як вона розподіляла? За алфавітом?
Ні, за знаками зодіаку?
Це як? Дмитро не стримав сміху.
За сумісністю. Верка Діва, а Дівам найкраще підходить Телець. А я саме Телець.
Це ж добре, якщо підходите! Можеш ще закохатися в неї.
Батько розсміявся. У кімнату вціпила мати:
Що тут відбувається?
Лена, йди на кухню, суворо сказав батько. У мене з сином серйозна розмова.
Коли мама вийшла, Толя сумним голосом спитав:
Тату, що мені тепер робити?
Готувати подарунок!
Який?
Завтра на роботі я зроблю подарунок твоїй обраниці.
Тату, який ти можеш подарувати? Ти ж на заводі працюєш.
Так! Я працюю в галваніці. Ми виготовляємо всі види металевих покриттів.
Тату, я не зрозумів.
Завтра сам побачиш!
***
Наступного дня батько приніс на ланцюжку прямокутний кулон, що виглядав золотим. На одній стороні були вигравійовані два знаки зодіаку Телець і Діва, а на іншій маленьким, але красивим шрифтом написано:
«Моя однокласниця Вері на 8березня! Анатолій».
Як же гарно виглядав той кулон! Коли мама поклала його в прозорий пакетик, вигляд став ще вражаючішим.
***
І настав 8березня. Учителька не планувала вести уроки. Спочатку учні вручали їй подарунок, вона довго дякувала, а потім оголосила, що хлопці повинні подарувати дівчатам.
Зразу всі хлопці кинулись до своїх «обраних». Толя підійшов до Вери Єрофєєвої і, як навчив батько, вимовив:
Веро, вітаю тебе з 8березня! Можливо, колись доля зєднає Тельця і Діву.
Вимовивши запамятовану фразу, Толя повернувся на місце і, не помітивши, як його серце забилося для цієї, на його думку, негарної дівчини.
Згодом батьки Вери переїхали в інший район, а сама Вера з пятого класу перейшла до іншої школи.
***
Анатолій відкрив очі. Білий стельовий панель лікарняної палати. Спробував шевелити руками та ногами шевелила лише ліва рука.
Де я? запитав, не розбираючись, до кого.
Звучав чуткий стукіт, і до його ліжка підійшов старший пацієнт у колінах, уважно подивився і запитав:
Охолодився? Ти в відділі екстреної хірургії.
У мене руки, ноги цілі? тихо спитав Анатолій.
Здається, все на місці, повідомив він. Тільки звязаний весь від голови до ніг.
Це добре, якщо все ціле.
Підходить медсестра і лагідно запитала:
Як ти себе почуваєш?
Що зі мною! відповів Анатолій.
Твоєму життю нічого не загрожує. Руки і ноги працюватимуть. Після цього залишаться лише невеликі шрами, підключила телефон. Мама просила подзвонити, коли ти прокинешся.
Синку, голос матері прорізав сльози.
Мамусю, все гаразд, намагався звучати якомога бадьоріше. Сказали, що лише маленькі шрами залишаться. Скоро випишуть.
Не можу залишитися з тобою ночі, синку. Я скоро прийду.
Мамусю, не переживай!
Він поклав телефон поряд, спробував усміхнутись медсестрі:
Дякую!
Ще не випишуть, усміхнулась вона. Три тижні, це точно.
Що сталося? запитав сусід по палаті, коли медсестра вийшла.
Я рятувальник. На заводі кіслядужні балісти почали вибухати, згадував Анатолій. Викликали нас. Ми прибули першим. У великій приміщенні троє постраждалих. Ми ввійшли, балони розбиті, десь горіло. Витягували постраждалих Я виходив останнім Підійшовши до дверей, ще один балон вибухнув Далі не памятаю.
Так, це тобі і належало.
Гончаров Анатолій, прозвучав голос медсестри. До тебе прийшов колега.
Привіт, Толя! Як ти?
Руки, ноги цілі! оптимістично відповів постраждалий. Але привітатися можу лише лівою рукою!
Та не біда!
Що сталося далі?
Ми вже виходили, коли вибухнув ще один. Ми одразу повернулися, витягли тебе Ти весь у крові Лікарі вже були поруч
Дякую!
Толя, про що ти говориш? раптом на обличчі друга зявилась усмішка. Нас, здається, хочуть піднести на медалі.
До того часу мене випишуть.
Добре, я йду. У вас зараз обхід, сказала медсестра, зазначивши, що це займе небагато.
Не встиг друг вийти, як увійшов лікар, чоловік близько сорока років:
Як справи, герой? підійшов до його кроваті.
Нормально.
Якщо ти вже розмовляєш, то, мабуть, житимеш. Дай, огляну!
Ви мені зашивали? спитав Анатолій.
Ні, Вера Володимирівна. Вона приїде через два дні.
***
Пройшло два дні. Анатолій вже намагався піднятися, хоча біль у ногах залишався, права рука була роздутá, по тілу десятки синців. Два з них на обличчі, коли вибухнув, вдарився об ворота, праву руку встиг вивести вперед. Подивився у дзеркало обличчя ще опухле.
Сьогодні обхід мав провести лікар, який два дні підряд шив його в операційній. Анатолій трохи нервував.
Війшла молода жіночка, струнка, у окулярах, які її тільки підкреслювали, а білий халат ідеально підходив. Анатолій, 27ти, вже був одружений, та через півроку розлучився характери не складалися, а колишня не задовольняла її зарплата.
Доброго дня! сказала лікарка, підходячи до ліжка.
Доброго дня! Ви мене шили?
Я, посміхнулась. Щось не так?
Дозвольте оглянути!
Вона нахилилась над ним, і перед його очима зявився кулон із знаком зодіаку, що звисав з її шиї:
Вера Єрофєєва! вигукнув він.
Вона уважно подивилась на його набрякле обличчя.
Вибачте! промовила, не впізнавши його.
Я Телець, вказав на кулон.
Толік Гончаров? її губи трепетали. Ти ще мене памятаєш?
Що ти, Веро? побачивши, як жінка плаче, він поклав ланцюжок на її руку.
Вибачте! вона витерла очі платочком. Ніколи не думала, що ми знову зустрінемося.
Того дня Вера більше не заходила до його палати. Анатолій зрозумів, що у неї графік схожий на його: день, ніч і два вихідних.
Він не хотів виглядати перед нею беззахисним. Увесь наступний день намагався ходити по палати, опираючись на ліжка, кілька разів тримавшись за стіну, і навіть вийшов у коридор.
Вечір. Лікар денного зміну покинув кабінет. Пришла нічна зміна це відразу стало зрозуміло за розмовами в коридорі. Зараз обхід
Раптом крики, поспішні кроки в коридорі це коли привозять ще одного постраждалого.
Десять годин уже минуло. Медсестра увійшла, вимкнула світло в палаті. Щось не дало йому спати. Після півночі в коридорі почулися кроки, потім тиша, і в цій тиші Анатолій відчув, а не почув, як хтось плаче. Він піднявся і обережно зайшов у коридор.
За дежурним столом сиділа, схиливши голову на руки, його колишня однокласниця, плачучи. Він поклав здорову руку їй на плече:
Ти що, Веро!
Вона вприснулася до його плеча:
Я оперувала жінку, вона упала під машину, всмоктуючись слізьми, розповідала. Я робила все можливе і неможливе Вона зараз у реанімації, але вижити не зможе. У неї двоє дітей її чоловік зараз у палаті
Спокійно, Веро!
Три роки вже працюю хірургом і не можу звикнути, що люди вмирають.
Спокійно, спокійно! Таке наше професійне покликання. За пять років бачив стільки смертей, але ми також багато врятували, важко зітхнув Анатолій. Через мене і жінка пішла. Сказала, що я рідко вдома, мало заробляю. А у мене завжди сорок жити можна.
У мене теж так, вона подивилась у його обличчя. Дивляться на мене, ніби на дурня. Я ще не була заміжня, живу з батьками.
Та не біда, нам по двадцять сім, життя ще попереду.
Ні, Толя, нам уже по двадцять сім.
Вера Володимирівна, у неї пропадає пульс, крикнула медсестра.
Вибачте! і Вера кинулася в реанімацію.
Нічною порою Анатолій не міг заснути. Вранці медсестра, як завжди, здійснила укол.
Жінка, яку сьогодні ввечері оперували, живе? несподівано запитав він.
Живе, але стан дуже тяжкий.
***
Пройшло три тижні. Рани на тілі Анатолія зросли. З Верою вони зустрічалися під час її зміни, і його притягувала вона все сильніше. Але відділення екстреної хірургії не місце для особистих розмов.
Під час одного з ранкових обходів лікархірург повідомив:
Сьогодні вас виписують, усміхнувся, додаючи. Тобто з лікарні. Спочатку підете в свою поліклініку, там вже визначать, скільки ще треба залишатися в стаціонарі.
Можемо збиратись!
Так, так! Не кваптесь. Зараз підготують виписку.
Коли лікар вийшов, Анатолій підстригся. Дивлячись у дзеркало, задоволено зауважив, що дві залишкові шрами навіть не бруднять обличчя, а навпаки додають мужності. Інші шрами краще ігнорувати.
Зібравшись, вийшов у коридор. На шляху йшла болячка, трималася за стіну.
«Вона все ж вийшла!», проблинула радісна думка.
Вийшла медсестра, подала виписку:
До побачення, Анатолію! Більше не повертайтеся!
***
У нього була однокімнатна квартира, та він поїхав до батьків. Мама його дуже чекала і хвилювалася, навіть взяла відпустку.
Синку! кинулась до нього в обійми мати.
Ось, мамо! Як бачиш, я живий і здоровий.
Пішли, я для тебе приготувала їжу. Яка ти худий став.
Ой, як я скучив по домашній їжі!
Поки не поправишся і не одружишся, будеш жити в рідному домі. Твоя кімната досі порожня, крикнула, мов дитині. Іди, руки помий!
***
До вечора Анатолій зайшов у перукарню, потім у свою квартиру, забВін подивився у дзеркало, усміхнувся і зрозумів, що справжнє щастя вже чекає його вдома.