Мені всього 49, але молодша сестра впевнена, що в мене вже немає власного життя, і я повинна бути безкоштовною нянею для її десятирічного сина. Я люблю Яринку, вона моя улюблена племінниця, але я не готова жертвувати своїми днями заради постійних доглядів за нею. Ця історія почалася кілька років тому, і з кожним місяцем все ставало складніше.
**Як усе почалося**
Моя сестра, Марічка, молодша мені на сім років. Вона завжди була трішки зіпсованою — наймолодша в родині, її всі пестили. Коли вона народила Яринку, я раділа стати тіткою. Дівчинка чудова: розумна, весела, з нею завжди цікаво. Я часто брала її до себе на вихідні, гуляли в парку, пекли вареники. Але з часом сестра почала сприймати мою допомогу як щось належне.
Після розлучення з чоловіком Марічка залишилася сама з донькою. Працює багато, часто затримується, ін’коли їздить у відрядження. Я розумію, що їй нелегко, і завжди намагалася підтримати: то посиджу з Яринкою, то заберу зі школи, то допоможу з домашнім. Але останнім часом вона почала думати, що я зобов’язана це робити. «Ти ж вільна, у тебе немає ні чоловіка, ні дітей, ось і займайся», — якось сказала вона. Я оніміла. Так, у мене немає своєї родини, але це не означає, що у мене немає свого часу!
**Моє життя у 49**
Мені 49, я працюю бухгалтером у невеликій фірмі, у мене є свої захоплення. Я ходжу на танці, зустрічаюсь з подругами, відвідую гурток вишивки. Мрію поїхати до Польщі, побачити Краків і Вроцлав. Вже два роки відкладаю на цю подорож. Але сестра, схоже, вважає, що весь мій час має належати Яринці. «Ти ж тітка, це твій обов’язок», — каже вона. А коли я намагаюся заперечити, додає: «Та ти ж все одно нічого серйозного не робиш».
Недавно ситуація дійшла до абсурду. Марічка заявила, що хоче записати Яринку на додаткові заняття з математики, але вони ввечері, і їй нема кому забирати доньку. Вона вирішила, що я повинна кидати свої справи і їздити за нею через півміста. Я відмовилася, пояснивши, що в мене свої плани, зокрема заняття танцями, які не хочу пропускати. Марічка образилася: «Ти ставиш свої хобі вище за родину? Яринка тобі байдужа?» Це було як ніж у серце. Звісно, вона мені не байдужа, але чому я маю жертвувати усім заради неї?
**Племінниця, яку я люблю**
Я дійсно люблю Яринку. Вона чудова: розповідає мені про свої ігри, ділиться шкільними пригодами, ми раз регочемо з мультиків. Але я не її мама. У мене немає сил і бажання бути нянею на повний день. До того ж, я помічаю, що Марічка все більше перекладає на мене свої батьківські обов’язки. Наприклад, запросила мене поговорити з Яринкою про погані оцінки, бо «у тебе з нею більший контакт». Я поговорила, звісно, але це ж не моя роль!
Я намагалася обговорити це з сестрою. Казала, що готова допомагати, але в розумних межах. Запропонувала знайти няню або звертатися до батьків колишнього чоловіка (вони теж живуть недалеко). Але Марічка лише махнула рукою: «Няня — це дорого, а ти ж і так упораєшся». Я відчуваю, що вона просто мною користується, бо це зручно та безкоштовно.
**Як знайти баланс?**
Зараз я в глухому куті. З одного боку, не хочу сваритися з сестрою, і тим більше — щоб Яринка думала, ніби тітка її не любить. З іншого — я втомилася бути «черговою нянею». Хочу жити своїм життям, займатися своїми справами без почуття провини за те, що не біжу на перший клич. Я навіть почала думати, чи не надто я м’яка. Може, треба чіткіше визначити межі?
Якщо у вас було щось подібне, розкажіть, як виходили з ситуації. Як сказати «ні» родичам, щоб не посваритися? Чи може, я й справді егоїстка, і сестра права? Напишіть, мені дуже потрібен погляд збоку.
