Мені всього 49, але молодша сестра вважає, що в мене вже немає особистого життя, і я повинна бути безкоштовною нянею для її сина. Я люблю Дениска, він мій улюблений племінник, але я не готова жертвувати своїм часом заради того, щоб постійно з ним сидіти. Це почалося кілька років тому, і з кожним днем ситуація тільки погіршується.
Як усе почалося
Моя сестра, Тетяна, молодша за мене на п’ять років. Вона завжди була трохи зіпсованою — мамина улюблениця, їй усе дозволяли. Коли вона народила Дениска, я була щаслива стати тіткою. Він чудова дитина: розумний, дотепний, із ним завжди весело. Я часто брала його до себе на високі, водила в парк, спекла йому млинці. Але з часом сестра почала сприймати мою допомогу як належність.
Після розлучення з чоловіком Тетяна залишилася сама з сином. Працює вона багато, часто затримується, ін’коли їздить у відрядження. Я розумію, що їй важко, і завжди намагалася підтримати: то посиджу з хлопчиком, то заберу його зі школи, то допоможу з домашніми завданнями. Але останнім часом вона почала думати, що я зобов’язана це робити. «Ти ж вільна, у тебе немає ні чоловіка, ні дітей, щоб чимось справді займатися», — якось сказала вона. Я оніла. Так, у мене немає власної родини, але це не означає, що в мене немає свого життя!
Моє життя у 49
Мені 49, я працюю бухгалтером у невеликій компанії, і в мене є свої захоплення. Я ходжу на йогу, зустрічаюся з подругами, відвідую майстер-класи з живопису. У мене є мрія — поїхати до Польщі, побачити Варшаву та Краків. Я відкладаю на цю подорож вже рік. Але сестра, здається, вважає, що весь мій час має належати Дениску. «Ти ж тітка, це твій обов’язок», — каже вона. А коли я намагаюся заперечити, додає: «Та ти ж все одно нічим серйозним не займаєшся».
Нещодавно сталося щось неймовірне. Тетяна заявила, що хоче записати Дениска на додаткові заняття з математики, але вони ввечері, і їй немає кому його забирати. Вона вирішила, що я маю кидати свої справи та їздити за ним через півміста. Я відмовилася, пояснивши, що в мене свої плани, зокрема вечірня група з йоги, яку я не хочу пропускати. Тетяна образилася: «Ти ставиш свої захоплення вище за родину? Дениско для тебе нічого не значить?» Це було як ніж у спину. Звісно, він мені важливий, але чому я маю відмовлятися від усього заради нього?
Племінник, якого я люблю
Я дійсно люблю Дениска. Він чудовий: розповідає мені про свої іграшки, ділиться шкільними пригодами, ми раз регочемо над коміксами. Але я не його мати. У мене немає сил і бажання бути повноцінною нянею. До того ж, я помічаю, що Тетяна все більше перекладає на мене свої обов’язки. Наприклад, недавно вона попросила мене поговорити з ним про погані оцінки, бо «у тебе з ним кращий контакт». Я поговорила, звічайно, але це не моя роль!
Я намагалася обговорити це з сестрою. Казала,
