Мене нудить від тебе з першої шлюбної ночі! Ти мені огидна! Відчепися від мене! випалив чоловік просто на нашій річниці.
Я довго вибирала ресторан для нашої другої річниці весілля. Хотілося чогось особливого не просто гарного місця зі смачною їжею, а простору, де кожна деталь працюватиме на атмосферу вечора.
У підсумку зупинилася на «Лебединій» новому закладу в історичному особняку з вітражними вікнами та старовинними люстрами.
Андрій кривився, коли я показувала йому фото інтерєру.
Навіщо така помпа? Можемо просто посидіти удвох десь. Кому потрібен цей дешевий пафос?
Але я наполігла на своєму. Запросила шістдесят гостей, замовила музикантів та ведучого. Після тої страшної аварії півроку тому мені хотілося свята. Справжнього, яскравого, незабутнього.
Підготовка зайняла кілька тижнів.
Я ще раз перевірила, чи все готове: оформлення залу, меню, програма вечора, подарунки для гостей. Хотілося, щоб усе було ідеально.
Можливо, тому що це перше велике свято після мого повернення з лікарні. А може, просто тому, що цю річницю весілля я хотіла зробити незабутньою у всьому. Навіть у дрібницях.
Я поправила складки темно-бордової сукні й глянула на годинник. Гості мали зявлятися з хвилини на хвилину. Андрій стояв біля вікна, розсіяно дивлячись на вулицю. У відблиску скла я бачила його напружене обличчя.
Про що задумався? спитала я, підійшовши ближче.
Та ні про що чоловік знизав плечима. Просто не люблю такі заходи. Стільки метушні й зайвих рухів! І заради чого? Заради показного щастя!
Я промовчала. За два роки шлюбу навчилася не реагивати на його випади. Тим більше сьогодні! У день, який я планувала кілька місяців.
***
Першими прийшли мої батьки. Тато, як завжди, виглядав стильно й елегантно. Мама надягнула нову сукню кольору пишної троянди, яка їй дуже пасувала. Вона з порогу кинулася до мене й міцно обійняла:
Як же я рада, донечко, що ти з нами. Не можу надивитися на тебе! Після тієї аварії думала, що зійду з розуму
Мамо, не починай, мяко зупинила я її. Сьогодні лише добре. Ми ж домовилися? Памятаєш?
Потім підтягнулися колеги з фірми батька, де ми з Андрієм працювали, друзі, родичі. Я зустрічала гостей з усмішкою, але краєм ока спостерігала за чоловіком. Він тримався осторонь, періодично ковтаючи віскі. Нетипова поведінка. Зазвичай він не пив навіть на великих святах.
Оксана Василівна, наша головна бухгалтерка, підійшла привітатися. Я помітила, як вона трохи зблідла, коли я повернулася до неї. Напевно, згадала, як відвідувала мене в лікарні. Я лежала вся в трубках і датчиках, лікарі не давали гарантій
Марічко, ти просто сяєш, промовила жінка з натягнутою усмішкою. Виглядаєш чарівно! Особливо якщо врахувати, що зовсім недавно ти повернулася з того світу!
Дякую! Ви теж чудово виглядаєте. Не сумнівайтеся!
Щось у її погляді здалося мені дивним. Але я вирішила не звертати на це уваги. Не було в цьому сенсу, принаймні поки що.
Почалося свято.
Лунали тости, грала музика, гості танцювали. Зі сторони могло здатися, що все йде ідеально. Але я відчувала, як росте напруга.
Андрій тримався осторонь, рідко вступаючи у розмови з колегами. Час від часу він кидав дивні погляди в бік Оксани Василівни, а та старанно робила вигляд, що не помічає його.
Я підійшла до чоловіка й із усмішкою спитала:
Може, потанцюємо? Все-таки наш святочний вечір.
Не зараз, відмахнувся він. Трохи крутиться голова.
Ти сьогодні якийсь дивний
Просто втомився. Не люблю великі зборища, ти ж знаєш. Не треба нічого ускладнювати!
***
Вечір набирав обертів. Ведучий молодий хлопець у модному костюмі професійно керував настроєм публіки.
Я спостерігала за подіями, намагаючись не видавати свого хвилювання. Лише я знала, наскільки особливим буде цей вечір. Потрібно було лише трохи почекати.
Андрій продовжував триматися осторонь, іноді натягнуто посміхаючись знайомим. Я помічала його короткі перегляди з Оксаною Василівною, але робила вигляд, що захоплена святом. Після кожного такого погляду щось болісно стискалося всередині, але я продовжувала усміхатися й приймати вітання.
Марієчка, як же ми раді, що ти одужала! щебетала дружина татового заступника. Який жах був, коли ми дізналися про аварію.
Так, страшний час, підтверджувала її подруга. Але тепер усе позаду, слава Богу!
Я кивала, дякувала, а сама мимоволі поверталася думками до тих днів у лікарні. Дивний час наче в тумані. Уривки спогадів, розмов, чиїсь кроки у палаті
Кохана, усе просто чудово! мама обійняла мене за плечі, вириваючи з роздумів. Який прекрасний вечір. І ти така
